Твір " У степу" стисло переказати.
З першої хвилини шевченко відчував себе в солдатському строю. усе його єство протестувало проти цього насильства, безглуздого фізичного виснажування. цей внутрішній опір підсвідомо надавав його рухам незграбності.муштра тривала добрих дві години. потім було навчання. шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й збирати її. після цього –знову муштра. по тому довелося задихатися від смороду в розпеченій сонцем казармі. махорковий дим їв горло й очі. боліла голова, нестерпно нили натруджені ноги. в душі бився розпач від свідомості того, що він приречений на фізичні муки й духовне отупіння. спливав день за днем, і кожен з них був точним повторенням минулого. і ось прийшла неділя. як завжди, вранці розбудив його барабан. як завжди, вивели солдатів на перевірку. після сніданку їх повели до церкви, а потім усі розійшлися хто куди. шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою сміттям. пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські будиночки. далі пішли дерев’яні, потемнілі від часу хати уральських козаків. ще далі –жалюгідні подоби людського житла, непобілені, обмазані глиною. їхні низенькі пласкі дахи були на рівні людського зросту, а вікна біля самої землі.вийшовши нарешті з орська, шевченко крутим берегом збіг до уралу. він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений у свої невеселі думи. річка крутим звивом повернула убік, а кобзар все йшов і йшов. врешті-решт він зупинився і повів навкруги очима. неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу, вкриту блакитною півкулею неба. тихо й порожньо було тут, ані птахів, ані тушканчика, ані цікавого ховрашка. один! один! не існує гіршої муки для митця, ніж бути позбавленим змоги
у розпачі впав він обличчям у траву і розридався. розпач наче танув у сльозах і відступав од душі. поступовозамість одчаю душа його сповнювалась рішучістю. шевченко звівся на ноги. погляд його став твердим. розмашним кроком рушив він цілиною, підминаючи шпичасті будяки й сіруватий полин. у казармі було майже порожньо. шевченко відчинив свою шафу, взяв кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали. там, на березі тихої орі, порослої густим очеретом, зшив він собі малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький вірш.

FНиколай Гоголь показал нам в произведении, что нужно любить свою РОДНУЮ родину, где ты родился и защищать её честь. 
Гоголь показал, какая жизнь была раньше. Ведь ранее люди тоже не были ангелами. Каждый человек имеет свой характер. Кто-то злой и жестокий, кто-то добрый и милый. 
Ещё одна мораль этого произведения:
Даже родной человек может предать свою родину ради любви. 
Берем яркий пример с Андрея. Ведь вначале он любил свою родину и семью, но после того, как влюбился в полячку с первого взгляда, Андрей перешёл на сторону Польши. 
Фраза "Я тебя породил-я тебя и убью" очень душевная. Ведь Тарас ценил и любил Андрея, как родного сына. И я считаю, что он совершил правильный поступок, убив предателя. Я понимаю, что Андрей был сыном, но предать ради любви-это слишком. 

Ее глаза на звезды не похожи,

Нельзя уста кораллами назвать,

Не белоснежна плеч открытых кожа,

И черной проволокой вьется прядь.

С дамасской розой, алой или белой,

Нельзя сравнить оттенок этих щек.

А тело пахнет так, как пахнет тело,

Не как фиалки нежный лепесток.

Ты не найдешь в ней совершенных линий,

Особенного света на челе.

Не знаю я, как шествуют богини,

Но милая ступает по земле.

И все ж она уступит тем едва ли,

Кого в сравненьях пышных оболгали! - это сонет в переводе С.Маршака

Он передает настроение, содержание, пафос стихов оригинала, манеру автора, ритм, интонации. Маршак употребляет эпитеты: черной проволокой, нежный лепесток, в сравненьях пышных; возвышенную лексику: уста, чело, шествуют, богини. Часто употребляет он и инверсию, частицу не, много местоимений.

Я с солнцем не сравню глаза моей голубки;

                    В сравненье с шейкою - конечно снег белей;

                    Кораллов алый цвет - алей, чем эти губки,

                    Не блещет золотом волна ее кудрей.

                    Да, розы видел я далекого Дамаска,

                    Но на ее щеках тех роз не встретишь ты;

                    Увы, - не так нежна ее дыханья ласка,

                    Как чудный аромат, что издают цветы!

                    Я речь ее люблю, сказать: она нежнее,

                    Чем звуки музыки, - я не могу никак!

                    Хоть незнакома мне походка чудной феи, -

                    Моей возлюбленной знаком мне твердый шаг!..

                         Но небом я клянусь,- что так же ты прекрасна,

                         Как те, которых льстец готов хвалить пристрастно!..  - это перевод Л.Уманца.

В переводе сохранена эмоциональность оригинала, содержание сонета. Он построен на приеме антитезы, когда простая земная женщина противопоставляется тем красавицам, которых воспевают поэты.

Переводчик передает художественное своеобразие  сонета с эпитетов: чудный аромат, чудной феи, твердый шаг. Он сравнивает её губы с кораллами, волосы - с золотом, проволокой, а голос - с музыкой. Переводчик также употребляет инверсию, противопоставления, частицы не и много местоимений.

Оба перевода являются выдающимися художественными произведениями, но, конечно, ни один из них не может передать все особенности подлинника полностью. Я оцениваю художественные особенности двух этих текстов как равноценные.