АУСТЕРЛИЦКОЕ СРАЖЕНИЕ Чьими глазами мы смотрим на сражение? Что происходит с этим героем?

Вот : сочинение.  герасим является главным героем тургеневского рассказа «муму» . он был глухонемым от рождения, жил сначала в деревне в небольшой избушке и работал дворником у барыни.  природой этот человек был наделён необычайной силой. в деревне он считался самым исправным тягловым мужиком, работал за четверых. богатырскую силу своего героя писатель показывает нам на многочисленных примерах: «в петров день он так сокрушительно действовал косой, что хоть бы молодой берёзовый лесок смахивать с корнем долой; у кухни выколачивал и вытряхивал бочку, перевёртывая её в руках, как детский барабан» . образные сравнения и метафоры автора нам лучше представить и почувствовать громадную силу героя.  герасим был влюблён в татьяну, которая работа у барыни прачкой. он ходил за ней по пятам, но она боялась его, каждый раз леденела от ужас а при виде его громадной фигуры из-за этого над ним многие посмеивались. герасим понимал это, но всё равно оставался спокойным, им в этом его главное достоинство.  в образе своего персонажа тургенев воспевает также сострадание человека к животным, нашим братьям меньшим. герасим щенка, который никак не мог выбраться из воды. он подобрал бедную собачку, выхаживал её, постоянно возился с ней. но барыня невзлюбила муму. чтобы не отдавать свою питомицу на расправу другим, дворник принимает решение утопить её. многие не понимали потом, почем этот мужик так расстраивается из-за собаки. а герасим болезненно переживал потерю. ведь муму была ему самым близким существом.  трудолюбие является ещё одним положительным качеством немого. живя в деревне, герасим трудился не покладая рук. любое дело спорилось у него, работал всегда ловко и проворно. было весело наблюдать за работающим великаном, для которого труд был в радость.  герасим симпатичен мне, так как я ценю в людях трудолюбие, доброту, достоинство. однако в ситуации с муму можно было бы найти другой выход. я бы ушла от барыни вместе с собачкой и не стала топить её в реке. 

Всесвітньо відомий російський оперний співак Федір Шаляпін якось писав: “…на світі є тільки Пушкін, Данте і Сервантес”. Для Шаляпіна цей письменник і справді важив дуже багато. Оперу “Дон Кіхот” Ж. Массне написав спеціально для цього співака. Шаляпін згадував, що, уважно прочитавши роман, дійшов висновку: в зовнішності Рицаря Сумного Образу мають бути відображені і фантазія, і безпорадність і замашки вояка, і слабкість дитини, і гордість рицаря, і доброта святого, тож необхідно прагнути досягти яскравого поєднання комічного і сумного… Вживаючись в образ, Шаляпін намалював олівцем велику кількість ескізів. Прем’єра опери відбулася в 1910 році в Монте-Карло. Численні критики були суголосними в одному: Шаляпін зумів наблизитися до “Дон Кіхота”, хоча композитор І лібретист практично знищили задум Сервантеса. Співак створив образ, сповнений колосального заряду моральної чистоти і безкомпромісності, довів, що не можна жити без ідеалу, без великої мети.У фільмах Чапліна, які в “Дон Кіхоті”, герой щиро бажає світу добра, та світне помічає не лише його помислів і вчинків, але і його самого, а якщо і помічає, то знущається над ним.Слово вчителя. Герої романів, такі, як Піквік (Діккенс), мадам Боварі(Флобер), князь Мишкін(Дос-тоєвський), зобов’язані народженням не лише своїм авторам, а й ідеям, мотивам, прийомам, що вперше були закладені Сервантесом. На перший погляд, може здатися дивним, але до перелічених вище творів належить і повість Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра”, яку ми вивчали на уроках зарубіжної літератури в 5 класі.В повісті “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена вплив Серван-теса виявився в тому, що письменнику створенні образу Тома зумів гумор зробити засобом поетизації життя. У Дон Кіхота певною мірою психологія дитини. У Марка Твена психологія головного героя відповідає його віку. Граючись у розбійників, Том говорить, що бачить караван багатих арабів та іспанських купців, у яких сотні слонів, верблюдів, тисячі мулів, навантажених алмазами. Гек, як і Санчо Панса, нічого цього “не бачить”. Тут Том докоряє Геку, що той не читав Сервантеса.На відміну від Дон Кіхота, Том, за всієї чистоти своїх помислів та ідеалів, найшляхетніші власні вчинки здійснює все ж заради пригод. Це можна пояснити як самобутністю творчості Марка Твена, так і тим відрізком часу, який розділяє ці твори.Гадаю, ви змогли переконатися в тому, що Дон Кіхот – вічний образ. Основою такого складного культурного явища, як донкіхотство, став відрив героя від роману. Донкіхотство – явище міжнародне, однаку різних країнах воно наповнилося різним змістом. З’явився цей термін ще за часів Сервантеса. Новим змістом наповнив його Вальтер Скотт, який утвердив у свідомості сучасників високий сенс слова “донкіхотство”. Той факт, що інтерес до роману Сервантеса не згасає з часом, дає всі підстави сподіватися, що Дон Кіхот знайде своє втілення в нових шедеврах мистецтва, доведе свою “вічність” ще не одному поколінню читачів.Дон Кіхота – вічний образ всесвітньої літературиСервантесу вдалося створити роман на всі часи і для всіх народів. Таємницю привабливості для людства цього образу намагалися розгадати філософи (Гегель), письменники (Тургенєв, Достоєвський, Томас Манн). Роман по-своєму інтерпретували такі художники, як Гойя, Дом’є, Пікассо, такі композитори, як Мендельсон, Штраус, Мінкус. Пройшовши складний шлях через свідомість людей, “Дон Кіхот” здійснив реальний вплив на життя, одних захоплюючи благородством героя, інших застерігаючи від карикатурності його подвигів. Історія донкіхотства починається від того часу, коли хтось із читачів роману вперше назвав себе Дон Кіхотом.