Тютчев и Фет, обусловившие развитие русской поэзии второй половины XIX века, вошли в литературу как поэты «чистого искусства», выражающие в своем творчестве романтическое понимание духовной жизни человека и природы. Продолжая традиции русских писателей-романтиков первой половины XIX века (Жуковского и раннего Пушкина) и немецкой романтической культуры, их лирика была посвящена философско-психологическим проблемам.
Отличительной особенностью лирики этих двух поэтов явилось то, что она характеризовалась глубиной анализа душевных переживаний человека. Так, сложный внутренний мир лирических героев Тютчева и Фета во многом схож.
Лирический герой — это образ того героя в лирическом произведении, переживания, мысли и чувства которого отражены в нем. Он отнюдь не идентичен образу автора, хотя и отражает его личные переживания, связанные с теми или иными событиями его жизни, с его отношением к природе, общественной деятельности, людям. Своеобразие мироощущения, миропонимания поэта, его интересы, особенности характера находят соответственное выражение в форме, в стиле его произведений. Лирический герой отражает те или иные характерные черты людей своего времени, своего класса, оказывая огромное влияние на формирование духовного мира читателя.
Как в поэзии Фета, так и Тютчева, природа соединяет два плана: .внешне пейзажный и внутренне психологический. Эти параллели оказываются взаимосвязанными: описание органического мира плавно переходит в описание внутреннего мира лирического героя.
Традиционным для русской литературы является отождествление картин природы с определенными настроениями человеческой души. Этот прием образного параллелизма широко использовали Жуковский, Пушкин, Лермонтов. Эту же традицию продолжили Фет и Тютчев.
Так, Тютчев применяет прием олицетворения природы, который необходим поэту, чтобы показать неразрывную связь органического мира с жизнью человека. Часто его стихи о природе содержат раздумья о судьбе человека. Пейзажная лирика Тютчева приобретает философское содержание.
Чарівна ніч перед Різдвом в однойменній повісті М. Гоголя починається з фантастичної події. Із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. Там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. Незабаром відьма набрала їх повний рукав. Чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. І тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. Навіть дорогу до шинку важко було знайти.
Досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я Солоха. Вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. Чорт слідом за Солохою через пічну трубу проникнув до хати.
Чого тільки не буває у святкову ніч! То ж і коваль Вакула мандрує з Диканьки до Петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої Оксани черевички самої цариці. Зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики.
А яке ж свято обходиться без жартів і сміху! Сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. Сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до Солохи на вогник. Ніхто з Солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані Чуб - не хотіли, щоб їх там хтось бачив. То ж Солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. І такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси!
Сміється читач і над пузатим Пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний б. Він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. А вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот Пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу.
У ніч перед Різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. Замість того, щоб дошкулити Вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині.
Повість М. Гоголя "Ніч перед Різдвом" входить до першої збірки письменника "Вечори на хуторі біля Диканьки". В цих повістях автор змалював милу його серцю Україну, де він народився та виріс. У них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.
