Розділ І
Зоологія і комахи. "Відпустіть нас до бабусі!"
Коли ми склали іспити і п'ятий рік навчання нарешті скінчився, на збори, присвячені цій знаменній події, прийшла і вчителька ботаніки та зоології Ірина Семенівна.
Після того як усі вчителі виказали свої радісні сподівання з приводу нашого успішного навчання і ще кращої поведінки в майбутньому і підбили не для всіх радісні підсумки за цей рік, слово взяла ботанічка:
— Любі дітки! — вона завжди казала "дітки" чи "діточки". — Ви вже учні шостого класу, з чим я вас вітаю і повністю приєднуюсь до тих добрих побажань, які ви щойно почули від присутніх тут педагогів. Хочу вам ще раз нагадати — вчитися в шостому класі де в чому легше, а де в чому й трудніше, ніж у п'ятому. Ми з вами, зокрема, будемо вивчати ботаніку, а згодом і зоологію, перейдемо до глибшого розуміння світу, що оточує вас.
Тут вона і мрійливо подивилася кудись у стелю. Той, хто не знав нашої ботанічки, міг би подумати, що цілісінькими днями ми тільки й сушили голову над тим, як би під її керівництвом ще глибше зрозуміти навколишній світ. Насправді ж ми мало любили ботаніку, та й не можу сказати, щоб і зоологія вигравала в нашій хлоп'ячій уяві привабливими веселковими барвами.
— Так от, любі діточки, — правила далі ботанічка, — для того, щоб збудити вашу цікавість, щоб продовжити добру традицію наших старших класів, вам треба за літо зібрати колекцію комах.
— Ого, — перебив її Шумило. — Та якщо всі школи візьмуться до цього діла, наступного літа вже не буде чого ловити.
— Невже ти залишишся таким самим і в шостому класі? — запитала вчителька, ніби вона сподівалася на щось інше. — А побоювання твої безпідставні. До речі, ви знаєте, що багатьох шкідників сільського господарства і зелених насаджень треба винищувати? Восени всі принесете свої роботи до школи. Я їх заберу до зоологічного кабінету. Кращі підуть на шкільну виставку.
Тепер і я згадав стоси невеликих коробок зі скляним верхом, що припадали порохом у кабінеті зоології.
— А можна вдвох збирати одну колекцію? — схопився з місця Митько.
— Можна, тільки щоб і видно було, що її робили двоє. Така колекція має бути більшою і кращою. Ти хочеш разом із Стеценком? — зиркнула на мене.
— Еге ж.
— То робіть, — зітхнула вчителька. — Тільки не так, як у минулому році.
Цим вона натякала на гербарій рідного краю, який треба було зібрати минулого літа. Тоді ми й не думали збирати його, а потім Мишко знайшов якийсь гербарій, ми його підписали і здали, навіть не поцікавившися, що воно таке. А потім до школи прибіг старший Митьків брат, з голосним скандалом забрав той альбом і нам'яв Митькові вуха. Виявилося, що то гербарій зовсім не рідного краю, точніше, рідного, але нетутешнього, бо містив зразки Далекого Сходу, і належав навіть не Митьковому братові, а котромусь із його приятелів.
ответ:
самая большая ценность народа - язык, на котором он пишет, говорит и думает. я думаю, это значит, что вся сознательная жизнь людей проходит через родной для них язык. все мысли человека формулируются языком, а эмоции, ощущения окрашивают то, о чём он думает. даже думает человек на родном языке.
есть язык народа как показатель его культуры, а есть язык человека как показатель его личных качеств. язык человека - это его мировоззрение и поведение. и, заметте, как говорит человек, так, следовательно, и думает. поэтому самый верный способ узнать человека - прислушаться к тому, что и как он говорит.
на государственном уровне огромное значение придается языку. в россии 2007 год указом президента в. в. путина был объявлен годом языка.
и, согласитесь, народ немыслим без языка. народ без языка был бы безумен. главное назначение языка состоит в том, чтобы объединять людей.
мы ведь обращаем внимание на манеру человека себя держать, на его походку и лицо, разве не так? а судить о человеке можем только по этим признакам - значит ошибаться. а вот язык человека - гораздо более точный показатель его нравственных качеств, его культуры. язык - самое выразительное, чем человек обладает, поэтому за своей речью - устной или письменной - надо следить постоянно.
как талантливейший языковед в. и. даль, создатель уникального толкового словаря: «с языком, с человеческим словом, с речью безнаказанно шутить нельзя; словесная речь человека – это видимая, осязаемая связь, союзное звено между телом и духом: без слов нет сознательной мысли, а есть только одно чувство и мычание» . я тоже считаю, что слово – это не игрушка. именно умение сказать своё слово и выразить свои мысли показывает всю сущность человека. все чаще и чаще в своей жизни мы встречаем людей, которые не умеют красиво говорить, употребляют нецензурные слова в своей речи. такие люди, возможно, не понимают, что культурное общество о них дурного мнения. ведь недаром есть такая поговорка: «язык мой – враг мой» . а он должен быть другом человека! поэтому перед тем как сказать, необходимо хорошо подумать и взвесить каждое слово.
обратимся к мудрости великих творцов и мыслителей языка. они же нам доказали своим искусством, что это язык великой , и поэтому он так популярен в мире. вспомним с , первые слова в космосе были произнесены на языке, это первый язык общения в космосе.
как ни говори, а родной язык всегда останется родным. когда хочешь говорить по душе, ни одного французского слова в голову нейдет, а ежели хочешь блеснуть, тогда другое дело.
наполняешься гордостью за наш родной язык, когда читаешь высказывания людей о его богатстве, живости, многогранности и меткости!
язык в умелых руках и в опытных устах — красив, певуч, выразителен, гибок, послушен, ловок и вместителен. не так ли ?
и на завершение хочу подвести итог изложенным мною мыслям, цитатой с. довлатова :
" язык не может быть плохим или хорошим.. ведь язык - это только зеркало. то самое зеркало, на которое глупо пенять. "
