"Останній листок" Виконайте творче завдання,а саме, продовжте історію Сью і Джонсі через п'ять років. Треба дуже.

Нащадок старовинного аристократичного роду Вільям Легран, переслідуваний невдачами і банкрутством, біжить з Нового Орлеана і оселяється на пустельному острівці Салівон поблизу атлантичного узбережжя зі своєю собакою — ньюфаундлендом і старим слугою Джупітером. Одного разу під час прогулянки було знайдено «золотого» жука, якого вони загорнули у шматок знайденого поблизу пергаменту. Прийшовши додому, Легран зовсім випадково виявляє на пергаменті зображення черепа, намальоване прихованими чорнилом, які проявилися від дії тепла — каміна в будинку Леграна. Розпитуючи про подробиці, Оповідач зауважує, що Легран сприймає цю знахідку як щасливе знамення. Слуга Джупітер був дуже схвильований поведінкою «масса Вілла», вважаючи, що золотий жук вкусив його в голову й хазяїн збожеволів. Та й дійсно, Легран поводився більше, ніж дивно: він бігав удень і вночі, шепочучи якісь слова, малюючи дивні знаки, лазив у гори. Через якийсь час Оповідач отримує від Леграна записку з проханням відвідати його з якоїсь важливої справи. Інтонація листа змушує Оповідача поквапитися, і він того ж дня опиняться у друга. Легран очікує його з нетерпінням і пропонує всім відразу відправитися в дорогу — на материк, у гори — в кінці експедиції вони зрозуміють, що він має на увазі. Мандрівники довго йшли, знайшли тюльпанове дерево. Джупітер заліз на нього, прибитий до суку череп і отримує вказівку пропустити золотого жука на шнурі крізь ліву очну ямку. Забивши кілочок туди, де опустився жук, Легран, скосивши траву, наказав копати під деревом. Через деякий час виявляється, що негр переплутав очниці і їхні зусилля виявилися марними. Легран переміряє все заново і вони відновлюють розкопки. Їх працю перериває відчайдушний гавкіт ньюфаундленда. Собака рветься в яму і знаходить два скелети. Через кілька секунд компаньйони виявляють скриню, в якій знаходиться справжній скарб — купи золота і дорогоцінного каміння. Подолавши насилу зворотний шлях, бачачи, що друг згорає від цікавості, Легран розповідає, що привело його до знахідки і розгадки шифру, який дозволив знайти скарби.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/zolotiy-zhuk-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Известный российский писатель В.Г. Короленко всегда становился на защиту бедных, обездоленных. В повести «Дети подземелья» он показал два мира детства: беззаботное - Васе, Сони и обездоленное - Валека, Маруси. Рассказывает читателям обо всех событиях Вася, сын судьи, мальчик из обеспеченной семьи. У него умерла мать, через горе отдалился от ребенка отец ... Казалось бы, куда же еще хуже? Но Вася знакомится с детьми, которые имеют гораздо больше проблем, чем он. И самая главная - проблема питания. Маленькая Маруся оправдывает даже кражу, поскольку, благодаря украденном, может утолить голод. Вася сравнивает Соню с Марусей. Он видит, что девочки разные не только внешне, но есть разница и в их поведении, хотя они и сверстники. Соня полненькая, кругленькая, «как мячик», веселая, беззаботная. Маруся худая, изможденная, сама не может ходить, ее голосок как серебряный колокольчик, едва слышно. Соня и Вася живут в красивом доме, Валек и Маруся - в подземелье из камня, который висотав с девушки румянец, веселье, смех и даже жизни. Вася понял, что есть на свете люди, которым живется хуже, чем ему самому. Дружба с Валеком и Марусей раскрыла глаза мальчику на жизнь. Став взрослыми, Вася и Соня клялись на могиле Маруси бедным и обездоленным.