но рассказ о семейной беде калашникова, о его единоборстве с опричником и казни отважного купца — это уже не застольная песенка, предназначенная для увеселения царя и его приближенных. эта простая и трагическая повесть доводится до сведения народа.
избранный лермонтовым способ повествования потребовал, разумеется, использования художественных средств, характерных для народной поэзии:
мы сложили ее на старинный лад,
мы певали ее под гуслярный звон
и причитывали да присказывали.
в то же время стилизации произведения под народную поэзию ярче проступают те черты калашникова, которые традиционны для образа народного героя. являясь главой семьи и для своей жены и детей; и для младших братьев, калашников четко осознает свою ответственность и за материальное благополучие своих близких, и за их доброе имя. именно чувство ответственности и забота о дальнейшей судьбе семьи тревожит калашникова, а не собственная участь, когда он навлекает на себя гнев царя. не о помиловании для себя просит «удалой купец», а о царском покровительстве для своих родных:
прикажи меня казнить — и на плаху несть
мне головушку повинную;
не оставь лишь малых детушек,
не оставь молодую вдову
да двух братьев моих своей
высокий идеал чести толкает калашникова на бой с опричником. подозрение, что жена могла поступить не так, как полагается согласно этому идеалу, заставляет степана парамоновича сурово заговорить с аленой дмитревной: уж ты где, жена, жена шаталась?
на каком подворье, на площади,
что растрепаны твои волосы,
что одежа твоя вся изорвана?
уж гуляла ты, пировала ты,
чай, с сынками все
не на то пред святыми иконами
мы с тобой, жена,
чувство ответственности за родных, непоколебимость нравственных устоев, готовность отстаивать их до последнего вздоха — все это сближает образ калашникова с образами былинных богатырей, заступников руси. опричнина, введенная иваном грозным, была страшным несчастьем для всей россии. по свидетельствам , опричники могли делать все, что им заблагорассудится. они подчинялись только царю, который не ставил преград их беззакониям. обида, нанесенная опричнику, сурово каралась, словно она была нанесена самому царю. недюжинную смелость нужно было иметь, чтобы открыто признаться, как калашников:
я скажу тебе, православный царь:
я убил его вольной волею,
а за что, про что — не скажу тебе,
скажу только богу единому.
Євген Онєгін-головний герой роману, молодий багатий дворянин з Петербурга. На момент знайомства з Тетяною Онєгіну приблизно 26 років. Євген проводить своє життя на балах і в театрах. Євген ніде не служить, живе без мети та інтересів. Незважаючи на блискучу Світське життя Онєгін нещасливий, весь час нудьгує і нудьгує. Онєгін-досвідчений серцеїд, який підкорив серця багатьох світських красунь.
Тетяна Ларіна-головна героїня роману, юна дворянка з небагатої провінційної сім'ї. За словами Пушкіна, Тетяні близько 17 років в момент знайомства з Онєгіним. Тетяна любить самотність. Їй подобається читати книги і бувати на природі. Тетяна мовчазна, задумлива і тиха. Вона палко закохується в Євгена Онєгіна, але той відкидає її любов. В результаті Тетяну видають заміж за князя N. через 2 роки Онєгін випадково зустрічає Тетяну, багату і горду світську даму. Він закохується в неї і благає бути з ним, але Тетяна залишається вірна чоловікові.
Володимир Ленський-яскравий другорядний персонаж, 18-річний багатий дворянин. Ленський стає другом головного героя Євгена Онєгіна. Володимир з дитячих років знайомий з сім'єю Ларіних. Він давно закоханий в Ольгу Ларіну і збирається з нею одружитися. Ленський-палкий і романтичний юнак, чистий і відкрита людина. Він складає вірші і присвячує їх своїй коханій Ользі. Ленський гине в результаті дуелі з Онєгіним.
Ольга Ларіна-яскрава другорядна героїня, молодша сестра Тетяни Ларіної. Ольга-жвава, жива, кокетлива і пустотлива дівчина. Їй імовірно 16 років. За характером Ольга зовсім не схожа на свою сестру. Кокетливість і вітряність Ольги стає однією з причин дуелі Онєгіна і Ленського, на якій гине останній. Після загибелі Ленського Ольга недовго сумує і незабаром виходить заміж за офіцера.
Чоловік Тетяни Ларіної, князь N, є другорядним персонажем роману. Ім'я героя не згадується в тексті. Князь N-багатий і знатний дворянин, бойовий генерал, який отримав поранення в боях. Він також є родичем і приятелем Євгена Онєгіна. Тетяна Ларіна знайомиться з князем N, коли приїжджає в Москву на "ярмарок наречених". Тетяна не любить свого чоловіка, але залишається вірна йому.
Парасковія (Поліна) Ларіна - мати Тетяни Ларіної, другорядна героїня. На момент оповідання в романі мати Тетяни Ларіної - це немолода вдова, добра і гостинна жінка.
Дмитро Ларін-батько Тетяни Ларіної, другорядний персонаж. На момент оповідання в романі батька Тетяни вже немає в живих. Відомо, що Дмитро Ларін був добрим і людяним поміщиком. Пан Ларін носив чин бригадира.
Філіпьевна - няня Тетяни Ларіної, яскравий другорядний персонаж. Філіпьевна-Добра старенька, кріпосна селянка Ларіних. Судячи з усього, Филипьевна служить при Тетяні з тих пір, як та була ще дитиною. На дозвіллі Філіпіївна розповідає Тетяні історії зі свого життя. Відомо, що у Філіп'євни є онук: в одному з епізодів хлопчик відносить лист Тетяни до Онєгіна.
Пан Зарецький-приятель і сусід Володимира Ленського та Євгена Онєгіна. Зарецький провів молодість бурхливо і весело, але тепер став розсудливим і живе у своєму маєтку. Він неодружений, але при цьому є батьком "холостого сімейства", тобто у нього є незаконнонароджені діти від його ж кріпаків селянок. Зарецький виступає секундантом Ленського на дуелі. При цьому Зарецький поводиться жорстоко і байдуже. Він не робить нічого, щоб запобігти дуелі. Ленський гине частково і з вини Зарецького.
Княжна Аліна-двоюрідна тітка Тетяни Ларіної, тобто кузина (двоюрідна сестра) старенької Ларіної. Княжна Аліна-стара діва, тобто дама, ніколи не була заміжня. Старенька вже кілька років страждає від сухот. Коли Тетяна з матір'ю приїжджають до Москви на "ярмарок наречених", вони зупиняються саме у княжни Аліни.
