Парадокс:дракон Грицько-поет і християнин 5-6 речень

У повісті "Простак" виокреслена ідея "природної людини" і суспільства, тут відчутні антимонархічні, антиклерикальні мотиви. 
       
      Проблема добра і зла в комедії Вольтера "Простак" 
      Проблема добра і зла, їхньої природи й сутності - одне з одвічних питань, що здавна змушувало сперечатися філософів, хвилювало багатьох митців і поетів, серед яких і Вольтер - видатний французький мислитель і майстер слова. 
      Комедія "Простак" - один із найдраматичніших творів письменника, в якому він розглядає конфлікт між "сином природи" й "цивілізованим суспільством" і одночасно вирішує питання про те, хто є носієм добра у цьому світі, чи можливе "мале зло" в ім'я "великого блага". 
      Молодий європеєць, який виріс серед індіанського племені гуронів, повертається до Франції. Наївний, але чесний і прямий у своїх думках та бажаннях, простодушний герой стикається з несправедливістю, цинізмом і розпустою "цивілізованого" світу. Він хоче любити, а "доброчесні" родичі коханої відсилають її у монастир. Гурон не може зрозуміти, чому любов сприймається як гріх. Для нього, варвара, - це ніжне, благородне й чисте почуття, що є джерелом добра і возвеличення людини. 
      Далі він стикається зі ще більшим злом суспільства. Відбивши напад ворожої ескадри на французький берег, герой поспішає до Парижа, щоб отримати справедливу винагороду за свій подвиг. Та замість очікуваної подяки за мужність і самовіддане служіння королю гурона чекає ув'язнення, бо наклепи й безпідставні арешти - ще одна ознака "доброчесних" порядків "цивілізованої" держави. Гурон не може збагнути, чому людину позбавляють свободи - найвищого блага, наданого їй Богом. Простодушний згадує країну свого дитинства й знову доходить висновку, що носіями добра в цьому світі є люди природи - суворі, але щирі: "їх називають варварами, тому що вони мстять ворогам, зате вони ніколи не пригноблюють друзів". 
      Зло стало неминучим супутником державного устрою. Ось що каже один урядовець: "Я не маю права робити добро; вся моя влада зводиться до того, що час від часу я можу робити зло". 
      Кульмінацією конфлікту добра і зла стає рішення Сент-Ів визволити Простодушного із в'язниці ціною свого безчестя. Нещасна дівчина змушена віддатися розпусному вельможі, щоб урятувати коханого. Вона вагається, але всі запевняють, що її вчинок не буде зрадою, а навпаки - священним обов'язком перед своїм майбутнім чоловіком. 
      Вчинок Сент-Ів - мале зло заради великого блага. Та чи може гріх, навіть вимушений, принести добро і щастя? Складне і суперечливе питання, але мені здається, відповіддю на нього є смерть дівчини, яка не змогла знести образи і приниження, відчувати цей тягар на серці, що завжди затьмарював би її життя з коханим. На мою думку, і Простодушний не зміг би бути щасливим, знаючи, яку жертву зробила заради нього Сент-Ів. 
      Грубі варвари виявилися більш близькими до ідеї добра, ніж освічені європейці, здатні занапастити кохання, знівечити душі чистих і прекрасних людей. 

                                             5
В повети «Тарас Бульба» Гоголь с большим мастерством создал выразительные и многогранные образы запорожских казаков. При этом большое внимание он уделил раскрытию характеров сыновей Тараса, Остапа и Андрия      Два брата, Остап и Андрий, совершенно разные. Н.В. Гоголь подчеркивает их непохожесть с первых же строк. Бульба встречает своих сыновей, вернувшихся после обучения в родной дом. Он смеется над их странной бурсацкой одеждой. Остап довольно резко реагирует на насмешки отца. Он готов вступить с ним в драку. Андрий гораздо спокойнее брата. Он сносит насмешки отца молча. А когда Остап и Тарас бьются на кулаках, он идет обнять мать. Андрий – более мягкий, поэтичный. Его волнует красота природы, манит звездное небо. Однажды Андрий встретил девушку. Ее красота пленила сердце молодого казака. Ради панночки он совершает отчаянный поступок: забирается ночью к ней в дом.      Остап же увлечен только битвами. Девушки его не привлекают. А вот приобщение к воинской науке в Запорожской Сечи полностью завладевает мыслями Остапа. И он забывает мать, родной дом. Военную науку и Остап, и Андрий постигают успешно. Тарас Бульба, любуясь сыновьями, думает о каждом: «Добрый будет казак!» Но и в Запорожской Сечи, как и в бурсе, братья показывают разные Остапу тяжело давалось постижение наук. Он не хотел учиться, закапывал букварь, сбегал. И только угроза отца оставить его в бурсе на двадцать лет заставляет Остапа изменить отношение к учебе. Он достигает успехов. Но ему нужно прилагать много усилий, чтобы всему научиться. Андрию, напротив, обучение давалось легко. Он всегда предводительствовал в вылазках бурсаков, в различных шалостях. Но умел уходить от наказания. Остап никогда не стремился быть командиром. От наказаний не умел, да и не хотел, увиливать.       В Запорожской Сечи, а затем в битвах Остап показал себя настоящим полководцем. Он мог просчитать, как будет развиваться сражение, и распределить силы так, чтобы победа досталась казакам. Андрий же одерживал победу упрямо. Он летел напролом, и эта его удаль заставляла врага отступить.       Для Остапа товарищество, Родина – самое ценное, что есть у человека. Он стойко переносит все пытки во время казни, потому что показать слабость, струсить для него не приемлемо. Андрий предает своих товарищей ради любимой. Ради нее он переходит на сторону поляков и сражается во главе польского отряда. Остап гибнет от рук врагов, Андрий – от рук собственного отца. У Остапа это вызывает смятение, но если так решил отец значит так надо.      Осуждать кого-то из братьев – это не правильно, так как оба брата заслуживают уважения. Хоть сами они разные, но всё же они оба боролись каждый за своё «счастье».