Чому літературознавець О. Білецький назвав драматичну поему "Касандра" "трагедією правди

Михайлик — це маленький хлопчик з безпосереднім та щирим сприйняттям навколишнього світу. як і всі діти в цьому віці, він любить дурачитися і радуватися життю. і хоча він і живе бідно в важкий післявоєнний час, але це не заважає йому насолоджуватись взимку катанням з гірки на ночовках, а влітку жменька спілих черешень приносить йому справжнє щастя. і хоча він іще зовсім малий, але його вже турбуть зовсім не дрібні проблеми: як дістатися до театру, в кого б випросити цікаву книжку. більш за все михайлик хотів вчитися, тому він рано почав читати і книжки йому стали мудрими порадниками та вірними друзями. навіть те, що хлопчик немав взуття, одягу, зошитів та підручників, його не зупиняло йти до своєї мети – стати вчителем. він власноруч виготовляв чорнило і взимку босоніж бігав до школи, або, загорнувши в кирею, через усе село його носив батько.   з раннього дитинства в чесних і працьовитих односельчан, він вчиться  любові до рідного подільського краю, щирості, співчуття та людяності, і вже вміє відрізнити злих лицемірних людей від добрих справедливих. він поважає працю дорослих і з радістю є своїм батькам. рідні були для нього найкращими вчителями. від батька він навчився поважати багату на врожаї землю та трудівників в полі, від мами – любити природу рідного краю та з добротою відноситися до людей, від діда навчився бачити в простому прекрасне та незвичайне, а також дотепного гумору та бути майстром на всі руки. оточуючі люди також із задоволенням спілкуються з ним, зокрема, мар’яна намагається йому допо­могти, для дівчини люби він є найщиріший друг, а дядько себастіян часто проводить з ним вечори. михайлик лише починає формуватися як особистість, а дорослі вже бачать великий потенціал в цього хлопчика, адже михайлик не лише кмітливий і розумний, а ще й цілеспрямований, так як для того, щоб дістати нову книжку що лише він не вигадує. дід пророкував йому:   «бу­деш іти межи люди і вибивати іскри…» і пророцтво збулося. з сільського маленького нікому невідомого хлопчика виріс великий український письменник, який не забув свої корені, і добре пам’ятає всіх рідних і односельців, завдяки яким його мрія збулася.

                     Омар Хайям

Гиясаддин Абу-ль-Фатх Омар ибн Ибрахим аль-Хайям Нишапури родился 18 мая 1048 года в Иране (Нишапур), умер 4 декабря 1122 года. Занимался поэзией, математикой, астрономией и философией.

    В литературе добился признания своими четверостишиями ("рубаи"), в алгебре построил классификацию кубических уравнений, плюс создал более точный, чем европейский, календарь.

    Родился Омар в семье палаточника. Его детство было тяжелым, ведь оно пришлось на период сельджукского завоевания Центральной Азии.

    Омар был и умный, он все схватывал на лету. В 8 лет уже знал Коран (священная книга мусульман) по памяти, глубоко занимался астрономией, математикой и философией. В 12 лет стал учеником Нишапурского медресе (мусульманское учебное заведение, выполняющее роль средней школы и мусульманской духовной семинарии). Он блестяще закончил курс по мусульманскому праву и медицине, получив квалификацию хакима, то есть врача. Но медицинская практика мало интересовала Омара. Он изучал сочинения известного математика и астронома Сабита ибн Курры, труды греческих математиков.

    Слово "Хайям" буквально означает "палаточный мастер", от слова "хайма" - палатка, от этого же слова происходит старорусское "хамовник", т.е. текстильщик. Ибн Ибрахим - значит сын Ибрахима. Таким образом, отца Хайяма звали Ибрахим и происходил он из рода ремесленников. Можно предположить, что этот человек имел достаточные средства и не жалел их, чтобы дать сыну образование, соответствующее его блестящим .

    В возрасте шестнадцати лет Хайям пережил первую в своей жизни утрату: во время эпидемии умер его отец, а потом и мать. Омар продал отцовский дом и мастерскую и отправился в Самарканд. В Самарканде Хайям становится вначале учеником одного из медресе, но после нескольких выступлений на диспутах он настолько поразил всех своей учёностью, что его сразу же сделали наставником.

    В 1074г., вскоре после того, как после длительного противостояния сельджукам Шамс ал-Мулук признал себя вассалом султана Малик-шаха, Хайям был приглашен в столицу огромного Сельджукского государства Исфахан ко двору Малик-шаха для руководства реформой иранского солнечного календаря. Приглашение было, по-видимому, сделано сельджукским визирем Низам ал- Мулком. Тем самым другом юности Хайяма, если все-таки верить легенде, вопреки упоминавшемуся выше расхождению в возрасте Хайяма и знаменитого визиря. 1074 год стал знаменательной датой в жизни Омара Хайяма: ею начался двадцатилетний период его особенно плодотворной научной деятельности, блестящей по достигнутым результатам.

    Омар Хайям был приглашен султаном Малик-шахом - по настоянию Низам ал-Мулка - для строительства и управления дворцовой обсерваторией. Собрав у себя при дворе "лучших астрономов века", как об этом говорят источники, и, выделив крупные денежные средства для приобретения самого совершенного оборудования, султан поставил перед Омаром Хайямом задачу - разработать новый календарь.

    Хайям известен благодаря своим четверостишиям — мудрым, полным юмора, лукавства и дерзости рубаи. Долгое время был забыт, но его творчество стало известным европейцам в новое время благодаря переводам Эдварда Фицджеральда.

    Не спрашивают мяч согласия с броском.

    По полю носится, гонимый Игроком.

    Лишь Тот, Кто некогда тебя сюда забросил, —

    Тому все ведомо, Тот знает обо всем.