Полліанна – 11-річна дівчинка, яку після смерті батьків забирає на виховання з «почуття боргу» рідна тітка. З атмосфери батьківської любові та глибокої віри в Бога дівчинка потрапляє у світ строгих правил і заборон. Але вона не сумує і своїм умінням радіти всьому, що трапляється з нею в житті, спочатку дивує, а потім і змінює життя всіх жителів маленького провінційного містечка.
Объяснение:
міс Поллі Харрингтон – тітка Поліанни. Сувора, спокійна, холоднокровна. Навчилася радіти. « …строга жінка з суворим обличчям, котра похмурніла щоразу, коли ніж падав на підлогу чи грюкали двер
кухарка Ненсі – служниця тітки Поллі. Хороша і чуйна.
садівник Том – добрий, працьовитий, уважний.
водій Тімоті,
хлопчик – Джиммі Бін – 10 років, сирота. Гордий, правдивий, вдячний. « …йому щойно минуло десять років. Торік він жив у сиротинці.
Объяснение:
Василий Васильевич Каширин старшина цеха красильщиков и дедушка главного героя. Довольно гнусный старик, жестоко тиранящий всех домашних.Дед - суровый человек:
"...сейчас обычная суровость деда тает в нем..." Одержим скупостью, которая ближе к концу повести достигает таких размахов, что Василий продаёт почти всё имущество своей жены, начинает ходить по знакомым, прося милостыню, а все полученные деньги пускать в рост."...А дедушка смолоду бедности‑горя до́сыта отведал – под старость жаден стал, ему деньги дороже детей кровных, он рад даровщине!.."
"...и заметно становился жаден..." Жесток даже к детям, регулярно порет их за провинности, но иногда и на некоторые проявления доброты...Мне до слез трудно было вспоминать, что это он так жестоко избил меня, но и забыть об этом я не мог..." "...Дед засек меня до потери сознания, и несколько дней я хворал, валяясь вверх спиною на широкой жаркой постели..." Именно дед учит Алексея читать, а потом со слезами на глазах рассказывает ему о том, как тяжело жилось ему, когда он работал бурлаком."...показывал мне, как ходят бурлаки в лямках, как откачивают воду; пел баском какие‑то песни..."
"...я в молодости сам, своей силой супротив Волги баржи тянул. Баржа – по воде, я – по бережку, бос, по острому камню, по осыпям, да так от восхода солнца до ночи! <...> Да так‑то я трижды Волгу‑мать вымерял: от Симбирского до Рыбинска, от Саратова досюдова да от Астрахани до Макарьева, до ярмарки, – в этом многие тысячи верст!.
