рассказ "переполох" - это произведение, где антон павлович чехов блистательно продолжает тему "маленького человека", открытую его великим предшественником николаем васильевичем гоголем.
, как всегда у чехова, проста и незамысловата.
молоденькая гувернантка машенька павелецкая, вернувшись в дом своих хозяев, убеждается, что в её комнате производился обыск. у хозяйки - федосьи васильевны, пропала дорогое украшение и под подозрением в краже находится вся прислуга.
нет у федосьи васильевны ни малейших сомнений в том, что все её действия достойны и приличны - как же - она ищет вора.
машенька принимает решение покинуть дом своих хозяев, не находя в себе сил продолжать жить там с клеймом воровки.
но тут николай сергеевич признаётся машеньке, что украшение взял он. казалось бы, человек искренне извиняется за причинённое оскорбление, но, извиняясь, николай сергеевич уже давно простил себя за всё. и дом, и драгоценности - это его собственность, потому он всего лишь взял своё.
не забывает николай сергеевич машеньку, что ни при каких обстоятельствах в краже не признается.
он совершенно искренне пытается удержать машеньку от ухода, недоумевая, неужели такой пустяк, как плевок в душу, может подвигнуть человека на столь решительный поступок.
и мы испытываем не меньшее омерзение по отношению к мягкому и нерешительному николаю сергеевичу, как и к его самодовольной и хамоватой .
чехов не трибун и не обличитель, пригвождать к позорному столбу - не его функция. он рассказал маленькую житейскую и, как всегда, право сделать выводы предоставил читателю.
Такого смутку та журби від прочитаного я не відчував уже давно. Біль та печаль пронизують оповідання Євгена Гуцала "Хто ти?" А дійсно, Людино, хто ти? Може, ти та необачна мати, яка, народивши доньку, відцуралася від рідної кровиночки заради свого химерного щастя? Все життя жінка старалась впіймати пташку щастя, особистого, лише для себе, не думаючи про інших. Тому й виросла найстарша дочка в дитячому притулку, обділена материнською ласкою, сердечністю, чулістю. Не мали щасливого дитинства і двоє інших діток. Хоч і жили вони з матір'ю, та не про них вона думала, а про коханця Рафальського — пройдисвіта та негідника. "Світу за ним не бачила, все ладна була йому віддати." Непотрібними йому стали ні Одарка, ні донечка. Тепер помирає Дарина Дмитрівна і серце крається, коли читаєш про це. Але ще більше шкода її маленьких діток, які дуже люблять свою маму і не відають, яке тяжке життя чекає їх.
Та через всі біди і безвихідь проступає милосердя — один із провідних мотивів творчості Євгена Гуцала.
Набідувавшись по притулках, дочка Одарки знайшла свою смертельно хвору матір, і образа завирувала, що мати не впізнала її. Але серце дівчини не скам'яніло, душа не зачерствіла. Хоч і підсвідомо, вона здогадалась, що ніколи не зможе кинути цих дітей, і в цю мить "десь далеко відступали всі кривди й образи, натомість душа сповнювалась світлом доброти".
Рішення Галі відмовитись від попереднього, усталеного життя, заради сестрички та братика, з якими щойно познайомилась, викликає захоплення й повагу.
І хочеться вірити, що, незважаючи на нелегке життя, старша сестра дасть діткам ту любов і ніжність, якої не мала сама, бо доброта і милосердя не розгубились на тернистих життєвих дорогах.
Объяснение:
