Як пов'язані між собою "заповіт і чернеча гора в каневі? ! ​

Вмае 1820  г. пушкин был выслан из столицы и отправлен в фактическую ссылку на юг (официально – переведен на новое место службы).южный период отчетливо разделялся на два временных отрезка – до и после кризиса 1823  г. период южной ссылки справедливо считается периодом почти полного господства романтизма. на юге пушкин знакомится с поэзией байрона, и это усиливает волновавшие его романтические настроения. южный период творчества связан с воплощением романтического характера байроновского типа («современного человека», представленного чайльд-гарольдом) в его интерпретации – вольнолюбивого мечтателя и разочарованного индивидуалиста. пушкин овладевает романтической темой, романтической проблематикой и романтическим стилем. он окончательно сводит воедино стили двух течений романтизма – психологического и гражданского, или социального[85]. и, что существенно, этот синтез предстал в больших лироэпических жанрах. именно в романтической лирике и в романтических поэмах пушкин преодолевает жанровое мышление.итак, влияние байрона и чтение его поэм определили устремленность к романтизму и творческое содержание южного периода. и все-таки связывать южный период только с воздействием байрона было бы опрометчиво. для понимания творческого развития пушкина в суждение о будто бы полном господстве романтизма в южный период нужно внести существенные коррективы. на юге пушкин испытал не только влияние байрона, но пережил глубокий интерес к французскому поэту-классику андре шенье, со стихотворениями которого, только что вышедшими (1819), он познакомился перед отъездом на юг. том стихотворений андре шенье стал любимым чтением пушкина в южный период. шенье с его пластикой, сдержанностью, гармонией явился для пушкина прямым и оберегающим противовесом байроновской безудержной и часто алогичной эмоциональности. к этому нужно добавить, что в пушкине не угасли ни наследие парни и просвещенного xviii  в., ни вольтеровский скептицизм: именно на юге, следуя этим традициям, он написал шутливую, сладострастную и богохульную, но вовсе не антирелигиозную поэму «гавриилиада» (1821).

Сутність полягає в тому, що ніякого перетворення не було!

Згадаймо перебіг подій у п’єсі — і ми пересвідчимось у цьому. З самого по­чатку дії це дівчина з неабияким характером. Вона «дівчина чесна», хоч шоста мачуха викинула її на панель. Вона «не в’язне до джентльменів», «у житті кра­плини хмільного в рот не брала».

Вона приходить до всесвітньо відомого спеціаліста, всіляко підкреслюючи своє людське право на повагу. Це і приїзд на таксі, і чудернацький капелюшок. До того ж вона постійно наголошує, що їй не потрібна благодійність, вона спла­тить за навчання, як кожна леді.

У чужому будинку, в невигідній ролі прохача, Еліза знаходить у собі сили відповісти на насмішки професора: «Я не гірша за вас! Які у всіх почуття, такі й у мене». Останні слова дівчина проголошує двічі під час першої розмови.

Еліза швидко опановує себе в нових умовах. Тут і звертання «місс», тут і ба­гато невідомих побутових речей та приладів, узагалі сам плин життя аристокра­тичного будинку — все це могло б збити з пантелику менш стійку натуру. А до того ж ще й навала нових слів, більш відшліфованих почуттів та їх передаван­ня співрозмовникам! Але дівчина не ламається, а починає краще розуміти себе як окрадену особистість — окрадену світом, у якому вона жила. Та ще гірше те, що тепер, коли вона це зрозуміла, вона залежить від примхи «верхніх десяти ти­сяч».

Еліза продавала квіти — тепер вона продає себе, свої неабиякі лінгвістичні здібності, свою гідність. Бо впродовж усієї п’єси цей аристократ духу і за похо­дженням не бачить в ній людину, а швидше людиноподібну істоту.

Пояснення подій життєвий досвід такий, якого не має ніхто. Адже вона прожила й життя дівчини з найнижчих верств суспільства, і життя панноч­ки з багатого дому й аристократичної родини. Еліза знає більше, ніж її вихо­вателі, починаючи від батечка, ладного за декілька фунтів продати доньку для відомих забав «симпатичних джентльменів» — і аж до «філологів». Вона була особистістю, а з неї намагаються виліпити лабораторну тварину, яка продемон­струє можливості «наукового дресирування». Дівчина для панів експеримента­торів лише робочий матеріал — навіть не мармур Галатеї, а гончарна гли­на, з якої ліплять горщики.

А вона завжди відчувала себе людиною, не гіршою від інших людей. І рані­ше, і тепер, коли експеримент завершився нищівною перемогою.

І я не бачу тут духовного переродження. Що з того, що Еліза навчилась пра­вильно вимовляти слова і як слід тримати виделку? Вона ж залишилася та сама і не бажає бути рабом навіть обставин, що склалися, а тим паче рабом людей. І ті самі почуття, що в інших, вона навчилась виражати більш «цивілізовано», проте це та сама Еліза Дулітл. Побачивши батечка у вінчальному костюмі, вона вигукне, як і колись, оте Вона нічого не забула, хоча й багато чого навчилася. Ми залишаємо її на по­розі нового життя, якого не міг знати і сам Бернард Шоу. Шкода, якщо вона справді житиме так, як пророчить автор у своїй післямові.