kotelnikovsanya
28.09.2022 06:49

Сравните Серпеева с Беликовым. Укажите общность и различие, используя технологию диаграмма Венна.

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
tim20053
06.10.2021 19:05
Великий князь Александр Невский — могучий сын Земли русской 

Великий князь Александр Невский — талантливый полководец, дипломат, мудрый и сильный правитель — все силы положил на защиту Русской Земли от иноземных захватчиков. А Православная Церковь прославила князя за кроткое служение ближним и милостивую оказанную народу во времена тяжелых испытаний и лишений. 
Великому князю Владимирскому Александру Невскому выпала нелегкая судьба: «для Руси он должен был одновременно явить доблесть воителя и смирения инока». Слава этого человека была велика уже при жизни. Главные сражения, выигранные князем, — битва на Неве со шведами в 1240 году и Ледовое побоище с немецкими рыцарями (крестоносцами) на Чудском озере в 1242 году. 
Понимая, что монгольское рабство — это унизительное и тяжкое бремя, он, тем не менее, приложил немало усилий к сохранению мира с Ордой, который давал ему возможность все силы бросить на отражение агрессии со стороны католического запада. Окатоличивание для православной Руси означало не только физическое уничтожение, но и духовную смерть. 
В отличие от татар крестоносцы, благословленные римским папой, не только грабили и убивали, но и несли разрушение основ православной духовной культуры русского народа. Почитание князя Александра как святого началось почти сразу же после его кончины. 
6 декабря 1941 года, в День памяти Александра Невского, началось контрнаступление советских войск под Москвой в 1941 году, а в 1942 году день Ледового побоища, 5 апреля, совпал с Пасхой. На денежные средства Русской Православной Церкви была создана воздушная эскадрилья имени Александра Невского. 
И по сей день в народе живет вера в то, что Александр Невский охраняет северные и восточные границы Российского государства. 
0,0(0 оценок)
Ответ:
dima878787
18.05.2020 11:12

«Доля людини» — роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, — цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об'єднується не тільки образом Соколова, а «круговою» композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово «тяжко»: «Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити...» Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи.

У чужій землі Андрій «поховав останню свою радість і надію» — свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він — герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв.

Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м'якішим, а то воно ж у мене скам'яніло від горя», — зізнається Андрій Соколов.

Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто «долею», або «долею Андрія Соколова» — узагальнене слово «людина» підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини — перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі — гуманізму та відповідальності за долі інших.

Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: «І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».

Отже, повість про долю Андрія Соколова — розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.

0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота