Коли я дочитав роман «Айвенго», я навіть засмутився. Ще недавно я із завмиранням серця стежив за героями, хвилювався, чи встигнуть прийти на до Ричарду відважні воїни Локслі… Роман Вальтера Скотта захопив мене цілком, наче чарівною машиною часу переніс у середньовічну Англію. І ось роман дочитаний. Що залишив він у мені?
Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.
Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. Чим саме Айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?
Знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. Героя, переодягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана. Не знаємо Айвенго й ми. Але Вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. Він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. Він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. Але й у ці важкі для душі хвилини Айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність. Ніхто не хотів допустити до столу втомленого й голодного єврея, а «прочанин» Айвенго в іновірця. Почувши про змову проти Ісака, Айвенго попереджає єврея про небезпеку та допомагає врятуватися. Можна сміливо сказати, що для того часу така повага до простої людини, співчуття шляхетного християнина іновірцю були рідкістю.
Прочитавши роман Лермонтова «Герой нашого часу», я виділив для себе цікавий і багатогранний жіночий образ. Це Віра – жінка, яку полюбив сам Печорін. Хоч себелюбний чоловік і доставляв їй багато мук, він все ж бачив в ній виняткові переваги, які роблять її образ неповторним.
Характеристика Віри звучить з вуст доктора Вернера. Він каже, що це гарна жінка зі світлим волоссям і виразним обличчям. Вона хвора на сухоти і приїжджає на південь лікуватися. З Печоріним її пов’язує давній роман. Тепер же героїня одружена з багатим чоловіком. Вона пояснює цей крок турботою про долю сина. Вона розуміє, що хвороба прогресує, і незабаром хлопчик залишиться сиротою. Заради того щоб дати йому путівку в життя у вигляді солідного капіталу, вона жертвує собою і виходить заміж не по любові. Самовідданість і пристрасність цієї дами притягують не тільки Григорія, а й читача. Також Віру характеризує тонка душевна організація: вона одна розуміє головного героя і при цьому не нав’язує йому свої уявлення про ідеал. Вона полюбила його справжнім. Свої почуття вона не маскує фальшивим байдужістю в спробах заманити Печоріна. Вона ревнує його до княжни і відкрито це демонструє. Також безбоязно і прямо вона заявляє чоловікові про своє потяг до коханця. Той, звичайно, відвіз її подалі. Втративши кохану жінку, Григорій заганяє коня в гонитві за нею і, залишившись ні з чим, істерично плаче. Якщо Вірі вдалося пробудити цю байдужу і егоїстичну натуру, то вона – дійсно феноменальна дама.
Мені Віра сподобалася тим, що вона – щирий і відкритий людина, здатна глибоко відчувати. Вона розуміє, пристрасна і добра жінка, хоч і не позбавлена вад свого часу. Однак тільки така сильна і по-жіночому мудра героїня могла врятувати обдарованого, але нещасного Печоріна від самого себе.
Объяснение:
