Весть, что люди стали мучить Бога, К нам на север принесли грачи... Потемнели хвойные трущобы, Тихие заплакали ключи...
На буграх каменья обнажили Лысины, покрытые в мороз... И на камни стали падать слезы Злой зимой очищенных берез. И другие вести, горше первой, Принесли скворцы в лесную глушь: На кресте распятый, всех прощая, Умер Бог наших душ. От таких вестей сгустились тучи, Воздух бурным зашумел дождем... Поднялись - морями стали реки И в горах пронесся первый гром. Третья весть была необычайна: Бог воскрес, и смерть побеждена! Эту весть победную примчала Богом воскрешенная весна... И кругом леса зазеленели, И теплом дохнула грудь земли, И внимая трелям соловьиным, Ландыши и розы зацвели.
«делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, - така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет» . Автор повісті часто згадує очі Роксолани, а очі, звісно, - дзеркало душі. Вони були сині, часом випромінювали ласку, а іноді - в них мигтіла чаша чорної отруї». Прикрашало дівчину й волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі засліплювало. Сулейман запримітив, що личко в невільниці «біленьке як сніг з таким відтінком, як у першого пуп’янка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього».
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
