Яркий след оставила во мне повесть Л.Н.Толстого «Кавказский пленник».Каждая новая глава вела меня,как будто за руку от начала до самого финала.
События повести происходили достаточно давно,но всё что описано Толстым и в наше время очень актуально. Иван Жилин предстаёт очень ярким и волевым человеком.
Человеком надёжным ,другом преданным и любящим сыном. Унынье не свойственно ему. Чувства ответственности,любовь к Родине,матери,чувство собственного достоинства берут верх над страхом,голодом и болью.
Каждый день Жилин мечтает о побеге,каждый день чётко планирует свои действия. Не пугает его и возможная кара-смерть,если его поймают татары.
Находясь в плену со своим товарищем,он не оставляет его,даже понимая,что Костылин слаб как физически,так и духовно. Иван честно нёс на своих плечах друга в их первый побег,хотя самому идти было крайне тяжело. Даже после того,как беглецов поймали,Жилин не отчаивался,он своей смекалкой,огромным человеческим обаянием и добротой сумел расположить к себе Дину.
Девочка пленнику бежать. На этот раз побег был успешен. Ведь тот,кто добро творит,того Бог благословит.
Такие сильные духом люди как Жилин своим примером заставили меня задуматься над тем,что не бывает безвыходных ситуаций.
Воля к победе,забота о ближнем и добро всегда берут верх над всеми невзгодами. Нужно верить в себя,свои силы своих друзей,любить,почитать и заботиться о своих родителях и близких
Характеристика Остапа “Дорогою ціною”
Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу:
«Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».
Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права:
«Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…»
Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти:
«Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном».
Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину. Але волю він здобув дорогою ціною, втративши найцінніше – свою кохану Соломію.
У кінці твору він уже старий чоловік, який чекає зустрічі з коханою Соломією на тім світі. “Дід піднімає кудлаті брови і слухає. Його мутні очі дивляться в простір, а усмішка розсуває зморшки.”
