Алан Александр Милн
Годы жизни: 1882-1956
Популярные сказки: Винни-Пух, Принцесса-Несмеяна
назад к списку сказочников
поэт и драматург, автор сказок о знаменитом медведе Винни-Пухе и его друзьях и других произведений, вошедших в классику английской литературы.
Детство
Милн родился в семье владельца частной школы 18 января 1882 года. Детство будущего писателя в Лондоне. Родители поощряли творческие наклонности сына, уже в детстве он писал стихи и подавал большие надежды в области точных наук.
Юность
Обучение Милна поначалу проходило в школе его отца, где в то время (1889-1890) преподавал Герберт Уэллс. Автор-фантаст оказал огромное влияние на формирование личности будущего сказочника. Писатель также учился в Вестминстерской школе, а после – в Тринити-колледже в Кэмбридже, где участвовал в работе студенческого журнала «Granta». Учебу он не закончил, предпочтя колледжу должность в юмористическом журнале «Punch». Вскоре он стал редактора в этом издании, но Первая мировая война заставила Милна вступить в ряды британской армии.
Зрелые годы
Война стала тяжелым испытанием для убежденного миролюбца Алана Милна. В 1924 году была напечатана его книга «Почетный мир, в которой автор порицал войну во всех ее проявлениях.
Дороти Дафна де Селинкурт стала женой Алана Александра Милна в 1913 году. В 1920-м Милны стали родителями мальчика, которого назвали Кристофер Робин.
Именно ему, своему сыну, Алан Милн посвятил повести о глупеньком медвежонке Винни-Пухе. Интересно, что сам писатель считал свои книги литературой для взрослых, а Кристофер Робин впервые прочитал сказки, покорившие весь мир, когда лет со времени их написания.
По мотивам произведений этого замечательного писателя создано очень много интересных мультфильмов. Их можно легко найти и посмотреть на сайтах, которые позволяют просматривать онлайн фильмы в очень хорошем качестве.
31 января 1956 года Алан Милн умер в Сексесе после долгого недуга.
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
