Що для капітана Миколайчука було "святим"? У творі пригоди івана сили

Смотри ОК! Про створення цієї військової групи був даний наказ[1] по сотні № 1 «Сіроманці», зачитаний на горі Чорна Сигла — першому постою сотні карпатського краю. 25 осіб, з яких почала формуватися сотня, були старшинами та підстаршинами, які пройшли відповідний військовий вишкіл і побували в бойових сутичках.

У серпні 1943 року вся сотня, яка перебувала на горі Магурі, де пройшла військове навчання. На той час командирами «Сіроманців» були: сотенний Карпенко Дмитро — «Яструб», сотенний військовик «Коц», сотенний начальник штабу «Джулик», булавний «Ворон», бунчужний «Красний», сотенні чотові «Льонський», «Окунь».

У жовтні 1943 року сотня «Сіроманців» була скерована на північно-західні терени Галичини для боротьби з польськими загонами АК. Перший бій з німцями відбувся восени, біля села Болехів у 1943 році.

Для зимівлі на пару місяців у 1943-44 роках відділ зупинився на Рогатинщині, недалеко сіл Дичок, Яглуша, Мелни та Виспи. Табір розташувався на безліссі, яке називалося «Золота поляна». У другій половині вересня 1944 року згідно ухвали керівництва УПА, сотня «Сіроманців» реформувалася в курінь під назвою «Верховинці», а сотенний «Яструб» перебирав псевдо «Лютий». Він ставав курінним, а до куреня увійшли сотні; «Сіроманці», «Бурлаки», «Полтавці».

Начальник штабу «Джулик» отримав псевдо «Зеник», а сам курінь «Верховинців» увійшов до складу Воєнної округи «Лисоня» В той час курінний «Лютий» в Стратинському лісі зустрічався з курінним «Різуном» — Василь Андрусяк.

Далі ранньою весною був вимарш, черговий бій з німцями в районі містечка Нових Стрілищ[2]. Наступний перехід «Сіроманці» подолали до Радехівщини, Сокальщини (села Яструбині), дальше Белз і Равщина та інші села, що межували з лінією Керзона. В цих місцях зустрілося два легендарних командири куренів Української Повстанської Армії -«Яструб» та «Ем».Ця дружба незабаром проявилася у спільних боях із німцями.

Наприкінці вересня 1944 року почалися холодні дощі і тоді зустрілися дві бойові сили на Перемишлянщині, біля монастиря Унівська лавра. З боку УПА бій прийняв курінь «Сіроманців» та сотня «Коса», совети застосували важку зброю, включно з танками та розвідувальними літаками. У цьому бою, „Сіроманці" відбили 22 атаки бриґади, бо кожного разу розстрільна наступаючих большевиків заломлювалась і большевики кидались до втечі, як тільки починали грати повстанські кулемети[3].  Після дводенної масакри ( 30 вересня - 1 жовтня) відділ УПА щасливо відійшов, але на полі бою залишилося з обидвох сторін багато вояків.

"Всі були голодні і вимучені цілоденним боєм. Бракувало також амуніції.В лісі настала така пітьма, яка буває в похмурі осінні ночі, а бойові підрозділи все ще знаходяться на своїх денних становищах", — згадує Б. Допіра. "І ось, нарешті, довгоочікуваний наказ: "Тихо залишати становища, тримати зв'язок між чотами і відходити яром праворуч". Ходити тихо в темному лісі нас, звичайно, навчили обставини життя, але пройти усією сотнею та перед носом у ворога —  справа не легка".[4]

Про бій біля села Унів згадано у передріздвяному привітанні Головного командування УПА Романа Шухевича, нарівні з Гурбами[5].

28 квітня 1945 року сотня була розчленована на чоти й у такому складі пробула ціле літо.

История Цыганка (по повести М. Горького "Детство")
Цыганок - герой повести М. Горького " Детство ", - оказал большое влияние на развитие характера Алеши Пешкова.
Цыганок — подкидыш. Все в доме относились к нему особенно, не так, как к остальным. Дед редко кричал на Цыганка, гордился им, говорил, что у него золотые руки. Дядья тоже обращались с Цыганком ласково, дружески и никогда не «шутили» с ним (не устраивали козни) .
Прозвали его Цыганком видимо за смуглую кожу, черные волосы, но, в первую очередь, за то, что был он "нечист на руку", воровал, когда его отправляли на ярмарку и привозил товара стоимостью намного больше, чем ему давали денег на расходы.
Горький описывает его внешность так: "молодой широкоплечий подмастерье Цыганок", "Квадратный, широкогрудый, с огромной кудрявой головой, он явился под вечер, празднично одетый в золотистую шелковую рубаху штаны и скрипучие сапоги гармоникой. Блестели его волосы, сверкали раскосые весёлые глаза под густыми бровями и белые зубы под чёрной полоской молодых усов, горела рубаха, мягко отражая красный огонь неугасимой лампады. "
Речь Цыганка живая, веселая и лукавая.
Жизнь его оборвалась трагически-дядья Яков и Михаил попросили отнести большой дубовый крест до кладбища. Позже дядя Яков сказал, что крест упал и Цыганка придавило. "Похоронили его незаметно, непамятно. " Так кончилась жизнь Цыганка, подкидыша, но очень хорошего, доброго человека.