Події, зображені в «Альпійській баладі», відбуваються в маленькому австрійському місті в Альпах. Група радянських військовополонених збирається до втечі. Один із них має забезпечити її ціною власного життя – підірвати бомбу. Пожертвувати собою зголосився Іван Терешко.
На щастя, доля виявилась прихильною до нього: він залишається неушкодженим і йому вдається втекти. Вона дарує йому й несподівану супутницю, теж утікачку, італійку Джулію Новеллі.
Спочатку він хотів позбутися небажаної супутниці, вважаючи її зайвим тягарем. Потім узяв-таки з собою, але коли вона, вкрай виснажена переходом через Альпи, відмовляється йти далі, залишає її.
Згодом хлопець повернеться, щоб понести далі знесилену дівчину на руках. А ще пізніше в його душі з’явиться нове почуття до супутниці – «добре і велике». Джулія стала для хлопця «маленьким людським дивом», яке він несподівано відкрив у лиху воєнну годину за крок від смерті. Іван уперше покохав – глибоко і самозречено.
І ця любов змінила весь стан його душі, відкрила перед ним красу і велич світу, справжню, хоч і таку коротку, мить щастя. Любов, яка зародилася всупереч жорстокій логіці війни, окрилює, підносить його понад альпійські гори, робить кращим, благороднішим, здатним на героїчний вчинок.
Объяснение:
Первой свое отношение к главному герою высказывает служанка Лиза в беседе с Софьей Павловной о "делах сердечных" и свадебных перспективах последней. Ее оценка явно женская: Лиза говорит о тех качествах Чацкого, которые первыми замечают в нем именно женщины:он весел,остер,чуствителен
Именно Софья, сразу же определив главного героя как "Не человек, змея!", дает и старт стремительной развязки:
Он не в своем уме...
Скалозуб, которому Фамусов отрекомендовал Чацкого как "делового, малого с головой, славно пишущего и переводящего", остается при этом мнении даже после монолога главного героя "А судьи кто?!", где речь идет об алчной страсти к чинам и мундирам
Тугоуховские обмеряют Чацкого шкалой знатности и состоятельности, опираясь на слова Натальи Дмитриевны Горич. Репетилов занимается пред Чацким самобичеванием, самоуничижением, выражает ему всю преданность, уважение, едва ли представляя даже, кто есть главный герой на самом деле.
