ответ:Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава Слава України!
Т. Шевченко
Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.
Объяснение:
В рассказе И. А. Бунина "Солнечный удар" поручик, словно одинокий листок, скитается по чужому городу. Это рассказ о любви с первого взгляда, о мимолётном увлечении, о силе страсти и горечи расставания. В творчестве И. А. Бунина любовь сложна и несчастлива. Герои расстаются, словно проснувшись после сладкого любовного сна.
То же самое происходит и с поручиком. Перед читателем предстаёт картина жары и духоты: загар на теле, кипящая вода, горячий морской песок, запылённая извозничья пролетка… Воздух наполнен любовной страстью. Страшно душный, сильно накалённый за день гостиничный номер - вот отражение состояния влюблённых. Белые опущенные занавески на окнах - это граница души, а две несожжённые свечи на подзеркальнике - то, что, возможно, осталось здесь от предыдущей пары.
Однако наступает время расставания, и маленькая, безымянная женщина, шутливо называвшая себя прекрасной незнакомкой, уезжает. Поручик не сразу понимает, что любовь уходит от него. В лёгком, счастливом состоянии духа он довёз её до пристани, поцеловал и беззаботно вернулся в гостиницу.
Его душа была ещё полна ею - и пуста, как и гостиничный номер. Аромат её хорошего английского одеколона, её недопитая чашка лишь усиливали одиночество. Поручик поспешил закурить, но сигаретный дым не побороть тоску и душевную пустоту. Иногда случается, что мы понимаем, с каким прекрасным человеком свела нас судьба, лишь в тот момент, когда его уже нет рядом.
Поручику нечасто доводилось влюбляться, иначе он не стал бы называть пережитое чувство "странным приключением", не согласился бы с безымянной незнакомкой, что они оба получили что-то вроде солнечного удара.
