В українській літературі 1920-1930 роках активізувалися проблеми

мой любимый герой. у каждого человека, я думаю, должен быть любимый герой, о котором он постоянно вспоминает, старается быть не него похожим. говорить о любимом герое лучше всего тогда, когда он произвел незабываемое впечатление, оставил глубокий след в памяти. я считаю, что мой любимый герой – это человек, который с любовью, с добротой и пониманием относится к людям, поступает порядочно и честно по отношению к ним.

все эти качества существуют давно, поэтому они не могли обойти стороной моего героя, ведь без них не существуют ни любовь, ни дружба, ни взаимопонимание. итак, мой любимый герой – это принципиальный, честный, открытый и добрый человек. владимира устименко я считаю своим любимым героем. достаточно подробно я узнал о нём из первой книги трилогии

ю. германа «дело, которому ты служишь». автор показал в романе тревожные предвоенные годы, рассказал о юности главного героя владимира устименко, о выборе им своего пути. кроме того, ю. герман рассказал о старших друзьях володи, повлиявших на формирование этого замечательного врача и человека. мой любимый герой – это мой идеал, духовный наставник, который мысленно поддерживает меня в различных

делах. владимир был таким человеком, для которого медицина стояла первом плане, на первом месте среди других наук. для него, кроме «дела, которому он служил», больше ничего не существовало. без медицины его жизнь была бы скучна и бессмысленна. начиналось всё это ещё в детстве. володя впервые начал овладевать знаниями по медицине. изучал биологию, , коллекционировал анатомические атласы, а однажды пытался купить в магазине

скелет человека. в его комнате висела картина рембрандта «урок анатомии». посещая анатомический кружок, володя познавал все сокровенные тайны и секреты этой науки. постепенно накопленные знания он сумел применить в одной страшной ситуации. володе пришлось оказывать медицинскую пастушонку. «он сорвал с себя рубашку и стал неумело накладывать жгут на культю». это поступок требовал огромного мужества и находчивости, ведь не каждый человек мог

Может это то, что вам нужно?

Сенс твору відкривається читачеві стрімко вже в першій дії: життя людини може бути повноцінним лише тоді, коли в нього є вибір. Тема любові, якою пронизано весь твір (герої люблять, розмірковують про сутність цього почуття, філософствують про види любові) розкривається різнобічно: любов матері, любов до життя, любов і шлюб, пристрасть, нерозділене кохання, любов сімейна. Годівниця любить Джульєтту щиро, по-материнськи, головні герої стикаються з першим найтрепетнішим почуттям у своєму житті, навіть священик, поважаючи любов молодих сердець, порушує правила та вінчає закоханих без згоди батьків.
Проблеми гніву, помсти та непрощення також сильні у спільній канві п'єси, вони йдуть у ногу з любов'ю та смертю. Проблематика п'єси різнобічна, як і життя героїв. Ідея п'єси – утвердження прав людини на вільний вибір у коханні. Нескладно визначити те, чого вчить читача п'єса: треба боротися за своє почуття, у цьому сенсі людського життя. Закохані зробили єдиний можливий висновок: у земному житті їм не судилося бути разом. Хоч як страшно говорити про такі речі в такому юному віці, проте мораль і звичаї сучасного Шекспіру суспільства трималася саме на таких цінностях.
У трагедії є тема богоборства, яку критики вважають досить вагомою: таємне вінчання, вбивства і помста, спроби обдурити долю з боку священика, участь Ромео в маскараді в костюмі ченця. Діалоги і монологи героїв шекспірівської трагедії стали цитованими і пізнаваними у всій світовій літературі. Міркування юних сердець про сутність любові виявилися настільки актуальними, що їхнє життя вийшло далеко за межі художньої літератури та музики.