На примере судьбы Мастера Булгаков в своем романе помещает важнейшие для него мысли, суждения и размышления о месте художника, творческой личности в обществе, в мире, о его взаимоотношениях с властью и своей совестью. Булгаков приходит к выводу о том, что художник не должен лгать ни себе, ни другим людям. Художник, который лжет, не в ладу со своей совестью, теряет всякое право на творчество.
В связи с этим фигура Мастера в романе неоднозначна: он остается внутренне верен себе, но в то же время у него нет сил творить на земле, лживо соглашаясь или настойчиво сопротивляясь существующей общественной морали, его творчество лишено компромиссов, поэтому он “не заслужил света, но заслужил покой”. И именно Воланд и его свита восстанавливают справедливость по отношению к Мастеру, делая его рукописи “негорящими”, что означает, по мысли самого Булгакова, что только истинное творчество бессмертно!
Маргарита яв-ся у Булгакова воплощением великих и бессмертных человеческих чув-в: беззаветной и самоотверженной любви, милосердия и верности.
Она, блудница, прощена, потому что чувственна страсть не была главной в отношениях ее и Мастера.
ответ: Я дуже люблю тварин, особливо собак. Намагаюся більше дізнатись про них. Особливо мене цікавлять породи собак, їхні характеристики. Знайомлячись із довідковою літературою стосовно перших друзів людини, робила висновки щодо власних вподобань тієї чи іншої породи і зрозуміла, що більш за все мені подобаються «іграшкові» собаки.
Одного разу подруга, знаючи про моє захоплення собаками, порадила прочитати оповідання Сетона-Томпсона «Снап». Не зволікаючи ні хвилини, я ковтала слово за словом. Моя уява малювала тендітного біленького песика з маленьким хвостиком, чорними оченятами та носиком-рильцем поросяти. Хотілося його потримати, попестити. Але це бажання миттю зникло, тільки-но я почала розуміти його характер. Чим далі я занурювалась у рядки оповідання, тим більше мені ставало соромно за «іграшкових» собак. Та що там за собак! Соромно за себе, за свої слабкості: я боялася важких домашніх завдань, товстих книжок, деяких хлопчаків з сьомого класу. Снап подавав мені приклад сильної особистості. Так, саме особистості. Мені хотілося йому наслідувати, йому, маленькому песику.
Я довго плакала, коли помер Снап. Плакала і раділа одночасно, бо відкрила для себе породу бультер’єрів, тепер мою улюблену. А ще зробила для себе головний висновок: собаки – не іграшки, не слуги людини. Вони – наші найкращі друзі, що заслуговують на повагу і навіть на наслідування.
Объяснение:
