- Чому саме 1789 р. став символічним вододілом між Просвітництвом та передромантизмом у літературах Західної Європи?
Бо саме у 1789 р. Байрон винайшов своє поняття як Байронізм.
- Хто такі єнські романтики та лейкісти? Що спільного було в їхній
естетичній теорії та художній практиці?
Єнські романтики — група діячів романтичного руху, які зібралися в 1796 році в університетському місті Єна. Лейкісти - співдружності поетів-романтиків 19-го ст. У творчості єнських романтиків і лейкістів є багато спільного. Почасти це пояснюється спільністю їхніх філософських та літературних інтересів. До речі, лейкісти були обізнані з новими течіями німецької філософії.
- У чому полягає призначення мистецтва за Колрiджем («Сказання про Старого Моряка»)? Чим таке розуміння мистецтва відрізняється від просвітницького?
Колрідж писав, що хоче зробити філософську систему Шеллінга доступною для англійців, - і досягнув своєї мети. Прочитавши «Сказання про Старого Моряка», його співвітчизники були глибоко вражені. Така реакція доводила, що автору поеми таки вдалося донести «філософську революцію» як не до свідомості, то принаймні до сердець читачів. А для романтика це найважливіше.
- Які реальні результати втілення просвітницьких ідей у соціально-
історичну практику викликали розчарування молодих інтелектуалів
кінця XVIII ст. й у такий іб сприяли народженню романтизму?
Культ серця від самого початку замінив у романтизмі просвітницький культ розуму. Людину XVII-XVІІІ ст., яка спочатку мислить, а вже потім існує, замінила нова романтична людина, що всім серцем віддається буттю, поринає у пристрасть, почуття, співчуття.
- Дайте визначення романтизму як художнього напряму. Які особли-
вості мають бути притаманні творчості митця, щоб його можна було
назвати романтиком?
Романтизм (у літературі та мистецтві кінця XVIІІ - першої половини ХІХ ст.) - художній напрям, представники якого зображували людину в розмаїтті її виявів; пошук - як норму життя (хоч би яким суперечливим, незавершеним він був); ідеал - як найвищу, хоча й абстрактну, цінність, утілення якої в реальність є найбажанішим і майже неможливим.
Желанием автора было показать глубокие социальные пороки в среде чиновников: взяточничество, коррупцию, беззастенчивое самоуправство. Все эти грехи, пороки, мелкие оплошности чиновников, их разговоры между собой, их увлечения. — словом, их характеры — Гоголь изображает при различных художественных деталей; он прибегает к использованию приемов гротеска и гиперболы, чтобы раскрыть всю глубину невежества, исторической ограниченности, невыразительности чиновничьего мира. В «Ревизоре» гиперболой и гротеском является весь сюжет; это действительно смешно, если обычный чиновник приезжает в провинцию, а его принимают за ревизора из столицы, да еще дают взятки. используя приемы гротеска, иронизируя над героями, показывает, что чиновники, по сути, никчемные, неумные, завистливые, а подчас и трусливые люди, готовые пойти даже на предательство своих сослуживцев, если речь идет о карьере (вспомним Землянику, который рассказывает Хлестакову о проступках практически всех чиновников в городе, чтобы самому выйти сухим из воды) . Автор смеется над своими героями р сценах вручения взяток и пишет, что поведение чиновников основано на страхе: состояние городничего или Аммоса Федоровича во время разговора с Хлестаковым, кажется, близко к сердечному приступу. Вообще, характеры всех чиновников в «Ревизоре» проявляются через образ Ивана Александровича, а также через ремарки в тексте пьесы (например, при рассказе Хлестакова о «своей» петербургской «жизни» все чиновники трясутся от страха, что отмечено в ремарке) . Все, без исключения, чиновники боятся «ревизоpa». И в «Мертвых душах» , и в «Ревизоре» Гоголь высказывает мысль о том, что все строится на страхе.
