Ж.Санд О чем говорят цветы герои и их характеры
​

«Не видно птиц. Покорно чахнет. » - одно из первых стихотворений поэта. Оно было написано осенью 1889 года. Ивану Бунину тогда в октябре исполнилось девятнадцать. Тем не менее сочинение производит впечатление завершённости, конкретности пережитого состояния, вкушается как бокал выдержанного коллекционного вина. Во вступительных строках про покорно чахнущий уставший пустой лес автор как будто смиренно принимает естественное завершение периода (ассоциируя лес с душевным состоянием), со светлой печалью отпускает эмоциональные пережитки пошлого. Несомненно, в этой печали есть доля глубокого наслаждения, звенящей в глубине разума радости свежих предвкушений.

Свиня і кібець (байка) Укр.народна
Свиня восени забрела в ліс. Там вона натрапила на жолуді й почала трощити. Налопалась по саме нікуди, іще б жерла, та вже в пельку не лізло. Вона тоді звалилась на бік і заснула там же під дубом. Як тільки виспалася, знічев'я почала рилом рити землю біля дуба, попідривала всі корінці. На дубі на той час сидів кібець; побачивши невчтивість свині, сказав їй:
- Безтолкова ти тварино, що ти робиш, навіщо псуєш корінці дуба? Він же може захиріти і засохне.
- А що мені до того, нехай сохне, я не жалію, мені потрібні тільки жолуді, бо од них я жирію.
- Дурна ти скотина, не дарма тебе свинею величають: ти роззуй очі, підніми вгору пику і побачиш, що жолуді на дубі ростуть. Як він засохне, так і жолудів тобі не буде. Пам'ятай, що дуб тебе годує, а не ти його. Ти того й не тямиш, що без дуба з голоду здохнеш.
Свиня засоромилася, потинялась додому.