Князь Святослав Ігоревич — риси характеру, оцінка діяльності та його значення в історії
Умови формування особистості:
а) вплив сімейного виховання; б) найближче оточення. А що ми знаємо про більшу частину життя невідомо коли народженого і невідомо ким вихованого Святослава: Нічого… Маловірогідно, щоб він постійно жив з матір’ю. Бо тоді б був вихований нею, християнкою, як відданий новій вірі. Одначе цього не сталося. І ми ніколи не довідаємося, як провів свої юні роки майбутній великий воїн-князь .[ 19; с. 60]
в) історичний час в якому формувалась особистість діяча. Святослав одержав владу з рук старіючої Ольги у важкий для Давньоруської держави час. Одвічна суперниця Русі Візантія прагнула підточити могутність північного сусіда. Уряд У Константинополі намагався відтіснити Київську Русь від Чорного моря, яке арабська географія тоді називала Руським. Візантійські політики силкувалися перешкодити давньоруській торгівлі з Півднем і Близьким Сходом. З цієї метою вони нацьковували незліченні орди печенігів на південно руські землі. А підштовхуваний імперією Хозарський каганат на кінець князювання Ольги наглухо зачинив гирла Волги й Дону для руських купців [18;с.55 ].
Велике значення в той час мала військова дружина князя, яка здійснювала збирання данини й судові функції. Верхівка дружини була панівним держави. За до дружини князь зміцнював свою владу над населенням [4; с. 40].
Шлях формування особистості історичного діяча:
а) його реакція на навколишню дійсність. Новгородський літопис: ” Пішов Святослав на хозарів. Почувши про це, хазари вийшли на зустріч із своїм князем-каганом і зійшлись битися, і в битві здолав Святослав хозарів і місто їх, Білу Вежу, взяв і переміг ясів і косогів”
Науці стало відомо про воєнну експедицію Русі проти Хозарії з твору Ібн Хаукаля. 358 р. за мусульманським літочисленням хіджрою (968/69р.н.е.) він побував на південному узбережжі Каспійського моря. Там, у місті Джурджан, зустрівся з силою біженців з Хозарії. Вони розповіли йому про нищівну поразку, якої зазнав каган від руського війська. Обидві столиці Хазарії (стара — Семендер і нова — Ітіль) були зруйновані й спалені русами, населення почасти загинуло, почасти розбіглося хто куди.. Є й свідоцтво інших арабських авторів, з яких виходить, що Хазарський каганат відтоді перестав існувати [18; с.57].
Очевидно у Святослава не запаморочилась голова від воєнних успіхів і він залишився реалістом у політиці: який сенс був у велетенський державі, якщо їй судилося б проіснувати якусь історичну мить! Відрізана від Русі, вона не змогла б стримати натиск сусідів. Тому руський князь і не спокусився в 966 р. завоюванням Болгарії .[19; с.64].
б) перші життєві кроки. Народився він на початку 30-х рр.. Х ст. 12-14- річним хлопчиком брав участь у походах матері проти древлян. [18; с.57].
Під час походу Ольги на древлян, “ коли зійшлися обидва війська для бою, Святослав метнув спис у древлян, і спис пролетів між вухами коня і вдарив йому в ногу, бо був Святослав ще дитиною. І сказали Свенельд і Асмуд (воєводи Ольжиного війська): “Князь уже розпочав, давайте і ми за князем” [19; с.61].
в) риси характеру. Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святослав був насамперед князем-воїном. Грушевський називав його козаком на престолі, а його бурхливе князювання влучно описував як велику авантюру. Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи.
Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи. Його слов’янське ім’я, варязьке виховання, кочовий іб життя віддзеркалювали поєднання європейського й азіатського начал [23; с.51 ].
“Прийшов Святослав до Переяславця, і зачинилися болгари в місті. І вийшли болгари на битву проти Святослава, і була січа велика, і стали перемагати болгари. І сказав Святослав своїм воїнам: ”Тут нам і вмерти! Стоятимемо ж мужньо, брати і дружино!” І до вечора переміг Святослав і взяв місто приступом. .[19; с.67]
Мужественный, совестливый, сострадательный, добросовестный, великодушный, добрый, отзывчивый, понимающий, хозяйственный, заботливый, честный.
Бирюк - хороший человек, только нелюдимый, скрытный, никому не показывает своего истинного лица. Он знает, что будет наказан хозяином за срубленное дерево, однако отпускает вора. Сам живёт в бедности, доходящей до нищеты, но оказывается отзывчивым на чужое горе: понимает, что бедняк ворует не от жадности, а от безысходности, только беспросветная нужда толкает его на такое опасное дело. Наверное, сама жизнь заставляет быть и нелюдимым, грозным: он живёт одиноко в лесу в низенькой, закоптелой избушке с двумя малолетними детьми, покинутыми матерью, сбежавшей с каким-то городским мещанином. Крепостное право тоже наложило свой отпечаток на жизнь этого человека. Быть лесником – это единственный источник доходов, чтобы прокормить детей, и он боится потерять работу, вот потому так усердно служит, а, может, и нужно говорить о его добросовестности, что не позволяет служить кое как
