Образ Снегурочки уникален и существует только в русской истории. Снегурочка является новогодним персонажем русских легенд, внучкой Деда Мороза, основного символа Нового года. Однако интересным является то, что издревле у славян Снегурочка считалась дочкой Мороза и Снежной Царицы. Видимо впоследствии по причинам невозможности объяснить настоящее происхождение Снегурочки и ну очень большой разницы в возрасте между ней и Дедом Морозом укоренился вариант, характеризующий Снегурку как внучку.
В новогодней и рождественской мифологии других стран нет женских персонажей, с такими же чертами характера, как и у Снегурочки, да еще имеющего «мужского» напарника, такого как Дедушка Мороз.
Снегурочка всегда воспринималась как положительный персонаж. Классическая версия о происхождении и образе жизни Снегурочки заключается в ее безгреховном существовании. Снегурочка живет с Дедом Морозом и весь год они при лесных зверушек готовятся к предстоящему Новому году: мастерят подарки и следят за поведением детей (потому что если ребенок плохо себя вел в течение года, подарок он, соответственно, не получает).
Сначала среди русских народных произведений литературы появилось много сказок о героине Снегурочке. Потом сказки о Снегурке были исследованы А. Н. Афанасьевым во втором томе его труда «Поэтические воззрения славян на природу» (1867 год).
В 1873 году А. Н. Островский, под влиянием идей А. Н. Афанасьева, пишет пьесу, столь известную и любимую русским народом, - «Снегурочка». В ней Снегурочка предстаёт как дочь Деда-Мороза и Весны-Красны, которая погибает во время летнего ритуала почитания бога Солнца Ярилы. Внешне она предстает в произведении как прекрасная бледная светловолосая девушка, одета она в бело-голубую одежду с меховой опушкой (шубка, меховая шапка, рукавички). Весь этот облик представляет зиму с ее белоснежностью снегов и холодом морозов. Весенняя же сторона характера героини представлена ее необыкновенной эмоциональностью и стремлением познать человеческие чувства, хоть и губительные для нее. Что удивительно, первоначально пьеса не имела успеха у публики, она казалась грубой и неумело написанной. Но это было только поначалу...
В 1882 году Н. А. Римский-Корсаков поставил по пьесе, которая при первом прочтении ему тоже не понравилась, а потом захватила, одноимённую оперу, которая имела громадный успех.
Дальнейшее развитие образ Снегурочки получил в работах педагогов конца XIX — начала XX века, которые готовили сценарии для детских новогодних ёлок. Ещё до революции фигурки Снегурочки вешались на ёлку, девочки наряжались в костюмы Снегурочки, делались инсценировки фрагментов из сказок, пьесы Островского или оперы. Но в это время в роли ведущей Снегурочка еще не выступала, а была всего лишь сопутствующей героиней.
Свой современный вид образ Снегурочки получил в 1935 году в Советском Союзе, после официального разрешения празднования Нового года. В книгах по организации новогодних ёлок этого периода Снегурочка выступает наравне с Дедом Морозом, как его внучка и посредник в общении между ним и детьми. Очень важен именно тот момент, что Снегурочка – посредник, потому что Дед Мороз так и остался неким персонажем, не столь человечным, нежели Снегурочка, но вместе с тем все равно горячо любимый детьми.
Снегурочка – дух природы. Как правило, в сказках Снегурочка – сделанная из снега и ожившая девочка. Эта снежная девочка летом идет с подружками в лес по ягоды и либо теряется в лесу, либо тает, прыгая через костер. Последний вариант более показателен и, скорее всего, является исходным. В нем нашел отражение миф о природных духах, погибающих при смене сезона (рожденное зимой из снега существо при наступлении лета тает, превращаясь в облачко).
Еліза – це дівчина з простої сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Вона має цікаву зовнішність, проте далеко не красномовна мова розвіює ілюзію, безжально розкриваючи всю реальність. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати.
Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються.
«Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші».
У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він просто виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.
Риси характеру: щирість, енергійність, природна моральність. Дівчина має почуття власної гідності.
Цитатна Характеристика
«її не можна назвати привабливою» (за словами самої Елізи)
«Ой, паночку, скажіть йому, щоб не писав на мене! Ви й не знаєте, що мені од того буде! Вони ж заберуть у мене дозвіл торгувати й виженуть мене на вулицю за те, що ніби чіплялася до мужчин.»
«Створіння, що видає такі гнітючі й поглинаючі звуки, не має права бути хоч би й де — не має права на життя! Затям: ти — людська істота, наділена душею і божественним даром ясного, виразного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії, тож не курникай тут, неначе хвора голубиця!»
«Я маю право продавати квіточки де завгодно, аби тільки не стовбичила людям на дорозі», «Яке в нього право втручатися в мої діла? Аніякого права!», «Я маю таке саме право буть тут, як і ви!»
«стати продавчинею у квітковому магазині, щоб не стирчать із кошиком на розі Тотнем-Корт-роуд».
«Але я можу обійтися без вас — ще й як обійдуся, не думайте»
