Для Пушкина чувство дружбы — это огромная ценность, которой равновелики лишь любовь, творчество и внутренняя свобода. Тема дружбы проходит через все творчество поэта, от лицейского периода и до конца жизни.
Будучи лицеистом, Пушкин пишет о дружбе в свете "легкой поэзии" французского поэта Парни. Дружеская лицейская лирика поэта во многом подражательна и противопоставлена классицизму. В стихотворении "К студентам" поэтизируется веселая пирушка, воспевается вино и радость дружеского беззаботного общения:
Друзья, досужий час настал,
Все тихо, все в покое.
Скорее скатерть и бокал,
Сюда вино златое!
Людина народжується на світ і разом з життям отримує у спадок, може бути, найцінніше своє багатство: Батьківщину. Вона у нього одна, іншої ніколи не буде, як ніколи не буде дано людині прожити друге життя. Батьківщина – даність. Її не вибирають за своїм смаком і бажанням, точно так, як не вибирають собі матір: вже яка не є, але вона – твоя мати, одна-єдина з усіх живих, її ні з ким порівнювати, бо всяке порівняння блюзнірське, образливе для тієї, що дала тобі життя, вигодувала, виняньчила і зростила, як могла і зуміла.
Батьківщина, як і рідна мати, – це твоя доля, що дісталася тобі на радість і на горе, на всі випробування, муки і захоплення, на невпинну щоденну праця і на рідкісні свята – словом на всі, щасливі та нещасливі часи швидкоплинного життя. І тому приймати її треба без нарікання і жовчного невдоволення, без плебейської заздрості до інших людей і народів, що народилися в інших межах, на іншій, можливо, більш теплій і благодатній, приголубленій сонцем землі. То – чуже. А твоя Батьківщина – це твоя родина, і тобі вона належить, як ти належиш їй одній… Батьківщина – це якісь дрібні деталі життя, що залишилися надовго в пам’яті: струмок, в якому ловив рибу, величезний камінь біля дороги, ковил у степу або бурхлива річка.
Для кожної людини Батьківщина починається з чогось свого: з околиці села, зі струмка, з каменю. І починається вона так для багатьох мільйонів, що приходять на землю в свій час і в свій термін.
Разом з народженням людина отримує в спадок своє найбільше багатство – Батьківщину. Вона у нас одна, її не можна змінити, не можна отримати нову, як і життя. Таким же чином і Батьківщина – це твоя доля: хороша або не дуже, що дарує тобі радість чи засмучення у хвилини, години і роки єдиною життя. І приймати її треба гідно, без нарікання та невдоволення. Будь щасливий тим, що є, і дякуй Батьківщину за честь називатися її сином. Розділи з Батьківщиною її долю, будь справжнім патріотом і громадянином.
Бережи і цінуй її, не нарікай за власні нещастя і невдачі, а роби для неї все, що від тебе вимагається. Ти – син своєї Батьківщини, виконуючий синівський обов’язок.
