1) Петр Гринев - молодой человек, дворянин, сын состоятельного помещика, владеющего 300 крепостными крестьянами.
2) "...В то время воспитывались мы не по‑нонешнему. С пятилетнего возраста отдан я был на руки стремянному Савельичу, за трезвое поведение мне в дядьки. Под его надзором на двенадцатом году выучился я русской грамоте и мог очень здраво судить о свойствах борзого кобеля. В это время батюшка нанял для меня француза, мосье Бопре <...> и хотя по контракту обязан он был учить меня по‑французски, по‑немецки и всем наукам, но он предпочел наскоро выучиться от меня кое‑как болтать по‑русски, – и потом каждый из нас занимался уже своим делом..."
3) Фамилия главного героя происходит от имени Гриша, Гриня, Григорий. Имя Григорий в переводе с древнегреческого означает бодрствующий, неспящий. Так писатель подчёркивает стойкость и мужество Петра Гринёва, твёрдость его характера.
4) Гринёв появляется в первой же главе, ведь именно от его лица рассказывается история.
5)"...Надели на меня заячий тулуп, а сверху лисью шубу..."
"...Мы сняли мундиры, остались в одних камзолах и обнажили шпаги..." (о внешности Гринева больше ничего не известно. Гринев ведет рассказ от своего имени и поэтому сам не описывает свою внешность)
6) картины быта.
7) Долг Зурину, заячий тулуп, принял вызов Швабрина, поведение, когда его вели на казнь, 3 "нет" Пугачеву, возвращение от Пугачева.
8) Легкомыслие, неопытность, ветреность, беспечность перерастают в доброту. Незлопамятность, жалостливость, сострадание, искренность, смелость, честночть, верность и достоинство.
9) фразеологические обороты, разговорно-бытовые фразы, грубое просторечие. Синтаксически его фраза отличается сжатостью, собранностью, ясностью. В ней преобладают глаголы и имена существительные, а прилагательные, причастия и наречия сведены до минимума. Его речь течет как прозрачная струя.
10) Сам Емельян Пугачев, несмотря на враждебное отношение героя, с уважением относится к нему. Мироновы, поначалу относившиеся не очень положительно к женитьбе их дочери и Петра, к концу меняют свое мнение. Лишь Швабрин демонстрирует неуважение по отношению к Гриневу.
11) Образ Гринева показан “в двух измерениях”: Гринев — юноша, недоросль и Гринев — старик. Иронично рассказывает Гринев о своем детстве; говоря о бегстве из осажденного Оренбурга, появляется интонация, оправдывающая безрассудный поступок героя. Позиция писателя четка и ясна. Во-первых, очевидно, что мысли Гринева о восстании заложены в него автором.
12) Характер Гринёва дан в развитии. Традиция изображения героя в развитии получила мощнейшее продолжение в русской литературе
Толстой подчёркивал неподвижность, отсутствие духовного развития героя. В этом мы видим продолжение пушкинских традиций.
Объяснение:
Листи Тетяни і Онєгіна різко виділяються із загального тексту пушкінського роману у віршах «Євгеній Онєгін». Навіть сам автор поволі виділяє їх: уважний читач відразу помітить, що тут вже немає строго організованої «онегинской строфи», а помітна повна свобода пушкінського вірша.Лист Тетяни до Онєгіна ... Його писала юна повітова панянка (як відомо, по-французьки), ймовірно переступаючи через величезні моральні заборони, сама лякаючись несподіваною сили своїх почуттів:Як вам пишу - чи не доволі?Що я можу ще сказати?Тепер, я знаю, в вашій воліМене погордою покарати ... Знамениті рядки! У них - вся Тетяна. Їй доводиться першої визнаватися в любові чоловікові. Що спонукати провінційну панночку на таку сміливість, крім сильного почуття? У глибині душі Тетяна напевно була впевнена у взаємності.Вона передбачає, що, «упокоривши душі дівочої тривогу», могла б бути щаслива з іншим. У цих словах є частка настільки невластивого їй кокетства. Але тут же щирі почуття беруть верх:Інший! .. Ні, нікому в світіЧи не віддала б серця я!Тетяна і тут, і в наступних рядках гранично розкрита, абсолютно відверта. Вона викладає все повністю, нічого не приховуючи, чесно і прямо. І ми читаємо такі, приміром, рядки:Уяви: я тут одна,Ніхто мене не розуміє,Розум мій знемагає,І мовчки гинути я повинна. На що сподівалася, що шукала вона в Онєгіні? .. Розуміння. Онєгін з його світським вихованням здавався їй, сільської дівчинці, людиною незвичайним, а значить, здатним її зрозуміти. Але тут же Тетяна усвідомлює жах свого вчинку; Кінчаю! Страшно перелічити ...Соромом і страхом завмираю ...Але мені порукою ваша честь,І сміливо їй себе довіряю ... Отямилася, спохватилася, пошкодувала про власну сміливою щирості ( «страшно перечитати»), але ні словом не виправила, Така вже вона - Тетяна Ларіна, героїня роману. Не треба забувати, що Онєгін на початку роману і в кінці його - це різні люди. Лист пише «другий Онєгін», змінився за час мандрів, здатний любити. Як і Тетяна, він переступає через неписані закони громадської моральності і пише любовний лист заміжньої дамі:Передбачаю все: вас образить Сумною таємниці пояснення. Яке гірке презирство Вага гордий погляд зобразить! .. Тут відчувається не стрімкий юний порив Тетяни, а глибоке почуття зрілої людини. Розуміючи, що він може зашкодити репутації Тетяни, Онєгін ні в якій мірі не ставить її під удар, нічого не просить. Ні, щохвилини бачити вас, Всюди .следовать за вами, Посмішку вуст, рух тє очей Ловити закоханими очима ,,. І це все. Про більшому він не сміє сказати. Тепер це зовсім інша людина. Колишній Онєгін, той самий, що дав таку сувору відповідь Тетяні в парку, не зміг би повністю підкоритися такому почуттю, не зміг би так любити. А цей може. І в підсумку герой визнає себе переможеним:Але так і бути: я сам собі Противитися не в силах боле; Все вирішено: я в вашій волі І віддаюся моїй долі. Зауважимо, що тут - майже дослівне повторення листа Тетяни. «Все вирішено: я в вашій волі», - пише Онєгін, А вона: «Тепер, я знаю, в вашій волі ...» Бути «в чужій волі», залежатиме від кого-то - і щастя і нещастя одночасно.Пушкін любить своїх героїв, але не шкодує їх - вони повинні пройти складний і тернистий шлях морального вдосконалення. І два листи, таких близьких за змістом та таких різних за висловом, є етапами цього складного шляху.
Подробнее
