Джупітер — вірний та відданий хазяїнові, наївний, не дуже розумний, турботливий, інколи аж занадто. (В деяких перекладах його ім’я перекладено як Юпітер)
Вільям Легран — інтелектуально розвинена людина, що зазнала в житті злиднів, якій не поталанило, але вона не втратила впевненості в свої сили, сподівається на краще. Легран — людина, котра поважає права інших (визволив Джупітера ще до того, як в Америці скасували рабство), для нього люди іншої раси не менш цінні, ніж білошкірої, до якої належить він. Приязність, гостинність — його ознака. Величезний потяг до знань (хоча б захоплення ентомологією, специфічною наукою, що вивчає комах), вражає обізнаність Леграна й у таких науках, як лінгвістика (знає, до речі, кілька мов), історія, географія, непогано знає хімію та інші природознавчі науки. Розуміється на мистецтві. Кмітливість сть, логічне мислення, вміння аналізувати факти — ось що допомагає Леграну, спираючись на знання, досягти мети. Як будь-яка людина, Легран має й негативні риси характеру: занадто запальний і занадто потайний, трохи фамільярний. В образі Леграна втілено американську мрію — утвердження особистості в житті за рахунок власних сил, енергії і розумових можливостей.
Оповідач — розумний, гарний товариш, співчутливий, азартний.
Рассказывая о Родине и родной природе, поэты хотят передать нам такую мысль: чем больше человек узнает о жизни и о мире, тем больше он понимает ценность и красоту родной земли. Эта мысль особенно отчетливо выражена в строках стихотворений Кедрина и Рубцова:
Я бродил бы тридцать лет по свету,
А к тебе вернулся умирать,
Потому что в детстве песню эту
Знать, и надо мной певала мать!
(Д. Б. Кедрин. «Аленушка»)
Когда ж повзрослеет в столице,
Посмотрит на жизнь за границей,
Тогда он оценит Николу,
Где кончил начальную школу...
(Н.М. Рубцов. «Родная деревня»)В стихотворении И.А. Бунина «Помню — долгий зимний вечер...» мы видим две контрастные картины. Первая картина — «долгий зимний вечер» в одиноком доме, ребенок, который никак не может заснуть, и мама, сидящая рядом с ним на кровати. В комнате тихо, горят, может быть, всего одна свеча да лампадка у иконы. А за окном «плачет буря», крутится снег, завывает ветер.
Мама шепчет мальчику ласковые слова, предлагая ему вызвать в памяти картины умиротворения, вспомнить мгновения, когда было особенно хорошо. И сын вспоминает, «как шумят березы», как за лесом качается от ветра зреющая рожь, ходят по ней «золотые волны». Любимые, близкие сердцу картины сознания расслабиться, освободиться от напряжения, вызывают легкий и спокойный сон.
Главное художественное средство, которое использует Бунин, — это эпитеты: «долгий зимний вечер», «тихий шепот леса», «с тихим сном», «невнятный шум берез».
«Золотые волны ржи» — метафора, в которую входит эпитет.
