УМОЛЯЮ ОТВЕТЬТЕ

1.Вставьте “ключевое” слово в высказывание:
“Дети! Берегитесь [кого? чего?]!”

2. Продолжите фразу: “Есть такое твердое правило. Встал поутру, умылся, привел себя в порядок – и сразу же...”

3. Вставьте “ключевое” слово в высказывание: “Зорко одно лишь [что?]. Самого главного глазами не увидишь”.

ответьте на во Те, кому нужно “всегда всё объяснять”, потому что они “никогда ничего не понимают сами”.
2. То, что мешает живым существам понимать друг друга.
3. Явление природы, которым нравилось любоваться Маленькому принцу.
4. Условные знаки, которые взрослые “очень любят”.
5. “[Кого?] судить куда трудней, чем других”.
6. То, чего не хватает людям взрослым и что в избытке есть у каждого ребенка, по мнению автора книги.

Объяснение:

Выбери только то что надо

Ім’я: Ду Фу. Друге ім’я — Цзимей, «священномудрий», «шишен» («свя-щенномудрий піїт»).

Роки життя: 712-770 рр.

Місце народження: Хенань.

Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.

Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.

Основні твори: «Три правителі»,

«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.

Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.

Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,

1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні

2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.

 Действительно, Хлестаков и не старался выдать себя за важное лицо. Городских чиновников ввело в заблуждение чистосердечие Хлестакова опытный мошенник вряд ли сумел бы провести городничего, который превзойдет в мастерстве обмана любого афериста, так как он «мошенников из мошенников обманывал» .
Внезапно его судьба меняется: городские чиновники принимают его за важную особу, а именно — ревизора. Неожиданно для самого себя Хлестаков превращается в значительную персону и попадает в дом к главному человеку в городе — городничему. А между тем, Хлестаков
готов был уже к тому, что его отправят в тюрьму за то, что он задолжал
в гостинице, а тут такая внезапная перемена! Но удивительно то, что Хлестаков не особенно задумывается, почему его положение так круто изменяется — он просто не умеет думать, а движется по воле случая, используя благоприятный момент, что называется, по максимуму.

Оказавшись в доме городничего изрядно «приняв на грудь» и завидев дам — Анну Андреевну и Марью Антоновну, — решает «пустить пыль в глаза» . , Хлестаков начинает хвастаться.
Рисуясь перед ними, он рассказывает небылицы о своём важном положении в Петербурге, и, что самое интересное, он сам верит в них.
Он приписывает себе литературные и музыкальные произведения, которые в силу «лёгкости необыкновенной в мыслях» , якобы, «в один вечер, кажется, написал, всех изумил» . И даже не смущается, когда Марья Антоновна практически уличает его во лжи.
Хлестаков ведет себя подло — волочится за двумя женщинами одновременно, при том эти женщины — мать и дочь.
Но вскоре язык отказывается служить порядочно захмелевшему столичному гостю, и Хлестаков с городничего отправляется «отдохнуть» .