Ось така відповідь (але я вже це писав раніше)
Г. В. Лонгфелло (американський поет) у «Пісні про Гайявату» створив образ мудрого вождя, що володіє надприродною силою, яку він використовує на благо свого народу.
Великий Дух Гітчі Маніто — Життя Владика – накреслив путь рікам і напустив у них риби. Дав індіанцям землю й населив її тваринами. Він любить представників усіх індіанських племен. Для нього усі вони – його вищі ТВОРІННЯ. Саме тому він дарує їм не лише усі природні багатства, але й писемність.
Розуміючи, що між різними племенами палає непримирима ворожнеча й звіряча лють, він покладає на Гайявату місію встановлення миру й злагоди. За для цього він скликає усі племена на велику раду, щоб викурили вони Люльку Згоди й, нарешті, поразумілися.
Звертаючись до своїх дітей, Гітчі Маніто, закликає усі народи жити по-братськи у єдиній спільноті. Саме в цьому проявляється велика любовь і турбота Владики Світу про людей. Він закликає їх до примирення заради продовження життя, взаємної підтримки й розвитку.
Объяснение:
Пані Бартолотті дуже відрізняється від свого оточення: носить чудернацький одяг, яскраво фарбується.
Вона охоче замовляє речі за різними каталогами, а інколи й не пам’ятає, що і кали замовила. Тому жінка не дуже здивувалася, коли отримала посилку з консервною бляшанкою, у якій був семирічний хлопчик на ім’я Конрад. Одразу полюбивши його, намагається стати йому «справжньою» матір’ю, хоча сама ще не «подорослішала».
Пані Бартолотті не вміє влаштувати свій побут, дати раду грошам, упорядкувати власне життя. Та й про дітей не вміє дбати, тому й запитує в Конрада, як краще з ним поводитися, чим його годувати… Тільки завдяки своїй відкритості, щирості та відданості пані гідно справляється з обов’язками матері, дає «фабричній» дитині саме те, чого їй найбільше не вистачає — материнську любов.
Пані Бертолотті – працьовита («Бартолотті і компанія», ручне ткання і ручне плетіння, найкращі килими), мала фантазію (відправити рибок у відпустку, намалювати на нудному одягу яскраві портрети), нежадібна (думаючи, що у посилці 20 кг м’яса, подумки роздовала знайомим).
Пані Бартолотті не любила багатьох слів: «Як слід, як слідо», «щоденно», «порядно», «ввічливо», «сумлінно», вона не зносила ще слів «доцільно», «розважно», «неухильно», повчально», «Пристоймо», «чемно вихована», «по-господарському», «Личить» і «належить». Берта не любить ці слова, тому що вона в душі дитина, якій не подобаються обмеження та заборони, вона дуже волелюбна й не вписується в загальноприйняті правила, за якими живуть мешканці міста.
