Объяснение:
Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них. Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/porivnyannya-obraziv-pleytena-i-treviliana/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Александр Пушкин по праву считается одним из первых русских поэтов, который в своих стихах использовал весьма распространенный сегодня литературный прием отождествления природы с живым существом. Примером этому может служить лирическое произведение «Туча», написанное в 1835 году и ставшее своеобразным гимном летнему дождю.
С первых его строк автор обращается в туче, которая после бури одиноко несется по лазурному небу, словно бы ища пристанища. Наблюдая за ней, Пушкин восхищается тем, насколько продуманно устроен наш мир, но при этом напоминает небесной страннице, что ее миссия уже завершена, и теперь пришло время покинуть небо. «Одна ты наводишь унылую тень, одна ты печалишь ликующий день», — отмечает поэт.
Пытаясь прогнать тучу, которая так омрачает ему настроение, Пушкин, тем не менее, прекрасно понимает, что все в этом мире взаимосвязано, и еще недавно эта небесная странница была такой необходимой и долгожданной. Поэт подчеркивает, что именно она «алчную землю поила водой», когда все вокруг нуждалось в живительной влаге. А гром и молнии, сопровождающие этой удивительное явление, служили всем нам напоминанием о том, что даже к обычной туче нужно относиться трепетно, возвышенно и с определенной долей уважения.
Однако автор тут же зам себе противоречит и обращается к своей собеседнице достаточно фамильярно: «Довольно, сокройся! Пора миновалась», — призывает поэт, подчеркивая при этом, что свою миссию туча уже выполнила, и теперь «ветер, лаская листочки древес, тебя с успокоенных гонит небес». Этим обращением Пушкин хочет подчеркнуть не только тот факт, что мир переменчив и многообразен, но и обратить внимание читателей на простую истину – все в жизни должно подчиняться определенным законам, установленным не людьми, а некими высшими силами. Автор подчеркивает, что их нарушение лишает и природу, и человека той удивительной гармонии, которая и дарит ощущение подлинного счастья. Ведь если безобидная тучка смогла омрачить настроение поэта, что уж говорить о человеческих мыслях и поступках, которые могут принести гораздо больше боли и разочарования? Понимая это, Пушкин на простом и очень доступном для понимания примере объясняет, насколько важно делать все своевременно, чтобы потом не сожалеть о произошедшем и не быть изгнанным, как дождевая тучка, оказавшаяся не к месту и не ко времени на небесном небосклоне.
