Прочитайте 10 и 13 сонета Уильяма Шекспира и заполните таблицу тема идея композиция лирического героя и художественные средства и приемы​

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.

Сучасні систем штучного інтелекту в деяких галузях можуть конкурувати з людським інтелектом. Вже ніхто не задає собі питання: «Чи можуть машини мислити?». Воно у наш час втратило свою актуальність. На мою думку, вже до кінця нашого століття більшість високоосвічених людей зможе впевнено говорити про «розумні» машини, не боячись, що їх неправильно зрозуміють. Проте на даний час, стверджувати про перевершення людського інтелекту штучним все ще рано. Вченим потрібно удосконалити та систематизувати знання про природу людського мислення. Адже для того, щоб відтворити шось штучне, потрібно знати як працює природне. Сучасні спроби створити штучний інтелект-це всього лише перші кроки на довгому шляху. Чи потрібно проводити дослідження в даній галузі? На мою думку, відповідь повинна бути позитивною. Навіть, якщо згорнути всі сучасні дослідження по штучному інтелекту, то все одно його відкриє деякий механік-самоучка, адже людська цікавість безмежна. Тож краще нехай всі дослідження в даному напрямку буде контролювати суспільство. Адже розумні машини крім користі людині можуть і принести значну шкоду, хоча виною цьому буде сама людина, оскільки комп'ютерам невідомі почуття. Вони просто виконують свою роботу без жодного сумніву, мислячи при цьому раціонально. Щодо суспільства, то воно ще не готове до появи штучного інтелекту. Проте не слід стверджувати, що ми боїмося «повстання машин» проти нас-це звучить безглуздо.