Роман "Герой нашого часу", написаний Лермонтовим в 1839-1840 роках, являє собою перший реалістичний прозаїчний соціально-психологічний і філософський добуток у російській літературі. Час написання роману довелося на період реакції, що наступила в країні після розгрому грудневого повстання. Основним завданням Лермонтова було намалювати портрет людини тої епохи, тобто героя свого часу, образ якого складений з пороків усього сучасного авторові покоління
Новаторством Лермонтова стало зображення центральної фігури роману - Печорина - зсередини. Особлива увага приділена внутрішньому миру героя, його душі, тому автор пише в передмові, що "історія душі людської... чи не цікавіше й не корисніше історії цілого народу" . Все різноманіття художніх засобів спрямовано на більше глибоке розкриття образа Печорина. Цю же ціль Лермонтов переслідував, створюючи жіночі образи. Вони відіграють більшу роль у романі: дозволяють більш глибоко розкрити характер Печорина, його внутрішній мир, а також його відношення клюбви.
Рассказ Л. Толстого «Кавказский пленник» отличается не только необычным сюжетом, но и поучительностью. Писатель не дает советы открыто, но внимательный и вдумчивый читатель легко найдет их в поведении героев.
В эпизодах побега Толстой показывает, каким он видит настоящего друга. В образе Жилина писатель воплощает свой идеал товарища. В эпизоде, описывающем первую попытку освобождения, Лев Николаевич вкладывает в уста Ивана фразу: ««Бросить товарища не годится». Думаю, эти слова должны стать девизом для каждого из нас.
Таким образом, между строк рассказа Л. Толстого «Кавказский пленник» можно найти советы, которые никогда не утратят актуальности.
