идея создания обращения к морю возникает у пушкина в момент отъезда из одессы в михайловское. в стихотворении «к морю» можно проследить обращение к образам поэмы поэта дж.н.г. байрона «паломничество чайльд-гарольда». его творчество было весьма значимо для пушкина, особенно в романтический период. есть еще один источник – элегия «море» в.а.жуковского. у пушкина море также представляет собой живой организм.
стихотворение «к морю» написано в 1824 г. это был переломный период для пушкина – период перехода от романтизма к реализму. оно завершает романтический период пушкинского творчества. главная тема стихотворенияосновная тема – идея свободы. поэт развивает тему свободолюбивой личности, которая подобна морской стихии.
лирический герой, отправляясь в очередной раз в путь, прощается со своим временным приютом на берегу моря. шум волн, воспоминанья наталкивают его на философские раздумья. проблема стихотворенияпроблема кроется в неспособности человека поступать согласно порывам своей души, повелеваться этой «стихии». многие стремления лирического героя разбиваются как волны о берег.
первая часть — это описание моря. вторая – размышления лирического героя, в конце – последние слова прощания. лирический геройлирический герой пушкина одинок, он ищет утешения в звуках океана. он доверял все это время свои мысли морю. теперь они в последний раз общаются, и море отвечает ему своими « звуками». самого героя гнетет его земное существование. но, вспоминая о прошедшем, он все-таки обращается к будущему.
настроение печальное, но без апатии. можно его назвать возвышенной грустью. в начале можно заметить некие нотки отчаяния, но в конце герой спокоен. жанр – элегия. грустное раздумье, размышление о жизни, ее потерях, расставании и т.д. 15 строф. четверостишия и пятистишия. противопоставлены два образа – море и берег. море всегда находится в движении, берег же неподвижен и скучен для автора. также берег для поэта символ неволи, а море – свобода. лексика стихотворенияиспользованы высокая лексика («благо», «тиран», «почил», «властитель наших дум», «венец»), славянизмы («глас», «рыбарей», «брег», «вотще», «хладный»), а также общеупотребительная лексика.
поэтический синтаксис.в стихотворении использованы эпитеты («волны голубые», «гордою красой», «путь беспечный»), сравнения («как друга ропот заунывный», «как бури шум»), перифразы («свободная стихия», «души предел желанный»), инверсия («у берегов остался я», «он духом создан был твоим»), бессоюзие («твои отзывы, глухие звуки, бездны глас»), риторические вопросы («о чем жалеть? », «куда бы ныне я путь беспечный устремил? »).
изобразительные средства иносказания.в первой части синтаксис несложен — простые предложения, в составе которых есть сравнения, однородные члены, причастные обороты. в конце первой части уже есть сложные предложения, союзные сложносочиненные и бессоюзные.
в первой части присутствуют и ассонансы. во второй повторение шипящих звуков «ч», «ш», «щ», звонкого «р», протяжных гласных «о», «у». это попытка воспроизвести звуки шума моря. размер.четырехстопный ямб. ударения на четных слогах.
ритм и рифма. способы рифмовкирифмовка перекрестная
Ромео Монтеккі – головний герой трагедії У. Шекспіра «Ромео і Джульєтта», романтичний, закоханий юнак, представник знатного сімейства у Вероні. Сім’я Монтеккі тривалий час ворогує з іншого шанованою в місті родиною – Капулетті. Ромео і Джульєтта стають жертвами цієї багаторічної ворожнечі. Герой постає перед читачем в самому початку твору наївним юнаком, який гуляє весь час з друзями та закоханий в якусь безглузду красуню по імені Розалінда. Друзі помічають, що це надумана любов і часто йому про це говорять. Він сам собі придумав образ, підніс у своїх очах, а діставши свій предмет поклоніння, бажає вирости в очах друзів і в своїх власних. Такий Ромео до зустрічі з чотирнадцятирічною Джульєттою Капулетті – дочкою заклятого ворога його сім’ї. Любов до Джульєтти зовсім інша. Це не пусте захоплення, а справжнє почуття, яке перетворило його з легковажного молодика в дорослу, серйозну людину.
Ця любов повністю перетворює його світовідчуття і підносить над дійсністю. Від природи Ромео наділений чуйним серцем. Намагаючись проникнути на свято до Капулетті, він заздалегідь передчуває якусь приховану біду. dovidka.biz.ua Як він не намагався боротися з долею, а почуття взяли гору. Вбиваючи в смертельній сутичці Тибальта, він розуміє, що губить не тільки його, а й себе. Також, в цій бійці гине кращий друг Ромео – Меркуціо. Коли його починають розшукувати у Вероні, щоб помститися, він їде до Мантуї, але почувши про те, що Джульєтта випила отруту, раптово повертається. Він вирішує також прийняти отруту, щоб спочивати поруч з коханою. Збожеволівши від горя, він перед смертю вбиває ні в чому неповинного Паріса, якого обіцяли в женихи Джульєтті. Автор барвисто малює трагічний шлях життя цього героя. Незважаючи ні на що, симпатії читачів на його боці. Однак з твору стає ясно, наскільки згубними бувають пристрасті і як вони можуть взяти верх навіть над такою світлою душею, як Ромео.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/harakteristika-romeo
Объяснение:
Ім’я: Ромео Монтеккі
Походження :представник знатного сімейства у Вероні
На початку твору наївний юнак, який гуляє весь час з друзями та закоханий в якусь безглузду красуню Розалінду
Після зустрічі з Джульєттою справжнє почуття перетворило його з легковажного молодика в дорослу серйозну людину
Вчинки: вбиває Тибальта, Париса; випиває отруту, щоб бути разом з Джульєттою
Риси характеру Ромео: чуйний, здатний на справжні почуття
