Қыз Жібек жырының тақырыптық мәселесі​

В эти выходные мы ходили всей семьей кататься на лыжах с Липовой горы. До горы мы добирались по лесной протоптанной дорожке. Вокруг росли высокие сосны и ели. Шел снег и 
снежинки красиво ложились на нашу одежду и все вокруг. На горе было много лыжников в ярких красочных костюмах. Кругом раздавались шутки и смех, все радовались зиме. Домой возвращались уставшие, но довольные. Все остались довольны прогулкой и катанием с горы на лыжах. Мы решили, что обязательно в следующие выходные пойдем туда опять и будем любоваться зимним лесом, и наслаждаться катанием с горы. 

Это с интернета.. . Воскресная прогулка на лыжах. 
Вот и пришла зима, выпал белый пушистый снежок. Воскресенье порадовало нас хорошей погодой. День был ясный и солнечный, с небольшим морозцем. Поэтому провести воскресенье моя семья решила на свежем воздухе. Я надела теплый красный свитер и спортивные брюки, мама нарядилась в яркий комбинезон, а папа надел лыжную куртку и джинсы. Лыжи были подготовлены заранее. 

С вечера мы проверили крепления и натерли поверхность лыж специальной мазью, чтобы они легче скользили. Отправились мы в парк, где есть крутые склоны и горки. Я с папой поднялась на самый высокий склон. Съехали мы так быстро, что аж свистело в ушах. Мама выбрала горку поменьше. Но потом ей стало скучно и она присоединилась к нам. Папа учил ее, как держать лыжные палки, какую выбрать позу при спуске, чтобы не упасть. 

А я затеял игру в снежки со знакомыми ребятами. Позже мои родители предложили построить снежный замок. Получилось очень красиво. Домой мы возвратились уставшие, но довольные. Мы весело и интересно провели время. Долго еще наша семья будет вспоминать эту лыжную прогулку.

СОМКО

А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так Васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель. Сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про

А Сомко, знаєте, який? Зараз загориться, як порох. «Пане гетьмане,— до Юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компанію...»

Іванець Брюховецький

Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.

Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...

Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!