Почему в мифе 5 веков люди были паказаны в плохой стороне

Главным героем повести является: ? особенность психологизма в произведении л. н. толстого – это от чьего лица ведется повествование повесть «детство» относится к трилогии замечая недостатки людей своего круга, николенька приходит к мысли, что в первую очередь?                                                                                                                                                             1)  создания повести л.н. толстого «детство». изучая себя и окружающий мир, л.н. толстой решил написать книгу о становлении человека, о разных вехах развития в человеческой жизни и вскоре написал повесть «детство», которая была опубликована в журнале «современник» в 1852 году и получила восторженный отклик у читателей. повесть л.н. толстого «детство» стала началом трилогии, которую продолжили повести «отрочество» и «юность». 2) особенности жанра автобиографической повести. автобиография — повествование писателя о собственной жизни, основанное на реальных фактах биографии. автобиографическая повесть — художественное произведение, основанное на личных впечатлениях, мыслях, чувствах писателя с привнесением в него художественного вымысла. произведение л.н. толстого «детство» относится к жанру автобиографической повести.-      чем автобиография отличается от автобиографической повести? (в основе автобиографии лежат реальные факты жизни писателя; в автобиографической повести особую роль играет художественный вымысел, хотя также важны личные чувства, впечатления писателя.)-      каковы основные особенности автобиографической повести? (наличие художественного вымысла, передача писательских чувств, эмоций, мыслей)3)      особенности повествования в повести «детство». повествование в повести ведётся от первого лица. три повести толстого — не последовательная воспитания и взросления главного героя и рассказчика, николеньки иртеньева. это описание ряда эпизодов его жизни — детских игр, первой охоты и первой влюбленности в сонечку валахину, смерти матери, отношений с друзьями, и учебы. то, что окружающим кажется мелким, недостойным вниманиями то, что для других является действительными событиями жизни николеньки, в сознании самого героя-ребёнка занимают равное место. обида на воспитателя карла ивановича, который убил над головой николеньки муху хлопушкой и разбудил его, переживается героем не менее остро, чем первая любовь или разлука с родными. толстой подробно описывает чувства ребёнка. изображение чувств в «детстве», «отрочестве» и «юности» напоминает анализ собственных переживаний в дневниках толстого.

Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, і спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…

Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. І якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…

Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки».. Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, що волі не загубиться, не вивітриться? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… Скільки разів на день ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на нівдорозі…

Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На даль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, а ніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От… І знов питання.

Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді.