Очень много добрых, интересных сказок, которые уже давно стали народными существует для детей. Одной из таких сказок является "Снегурочка", которую написал знаменитый русский писатель Александр Островский в далёком тысяча восемьсот семьдесят третьем году. Не смотря на то, что снегурочка - это всё-таки зимний персонаж, данная сказка получилась весенней, захватывающей и интригующей. Всё действие данной сказки разворачивается в вымышленной стране берендеев, а главной героиней, безусловно становиться, доченька уже вступающей в свои права Весны и ещё не отступающего Мороза, Снегурочка.
По истории главная героиня оказывается всем чужой. Но, не смотря на это её очень сильно привлекают человеческие песни, разговоры, игры и забавы. Снегурочка старается из всех сил понять, те чувства, которые испытывают люди, то радуясь, то плача. Ей непонятно это чувство, но тем сильнее оно её влечёт.
По своей натуре главная героиня ещё совсем дитя, и её детская душенька спит сладким сном, и никому не под силу разбудить в ней эти чувства. Не смотря на это, ещё не зная чувства любви, она испытать чувство настоящей зависти к чужому счастью и чужой радости. Главная героиня ощущает себя разбитой, после того, как обычный сельский пастух Лель предпочитает ей горячую, деревенскую девушку Купаву. Главная героиня в печали обращается к матери Весне с одарить её даром любви. В ответ на это мать дарит ей венок, который главной героине снять дремоту с души и понять что же такое любовь.
В это же время гордый, своенравный и сильный Мизгирь оказывается избранником Снегурочки. Испытав настоящее, человеческое чувство любви её сердце становиться настоящим, человеческим, живым и снегурочка погибает. Её кончина завершая сказку как бы возобновляет равновесие царства берендеев. А Снегурочка становится своего рода искупительной жертвой для милости грозного и могущественного Ярила.
Подробнее - на -
Объяснение:
Астрід Еріксон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю у лені Кальмар провінції Смоланд, у фермерській родині. Вона стала другою дитиною Самуеля Авґуста Ерікссона і його дружини Ганни. Її батько займався сільськими справами на орендованій ділянці в Нессі, на самій околиці містечка. В Астрід був старший брат Ґуннар (1906—1974) та дві сестри — Ганна Інґрід Стіна (1911—2002) й Інґеґерд Брітта Саломе (1916—1997). Пізніше брат Астрід став членом шведського парламенту.
Як написала сама Ліндгрен в автобіографічному збірнику «Мої вигадки» (Mina påhitt, 1971), вона росла у вік «коней та кабріолета». Основним засобом пересування для сім'ї був кінний екіпаж, темп життя був повільнішим, розваги — простіші, а стосунки з навколишньою природою тіснішими. Такі обставини сприяли розвитку у письменниці любові до природи — цим почуттям проникнута вся творчість Ліндгрен, від ексцентричних історій про доньку капітана Пеппі Довгупанчоху до повісті про Роні, доньку розбійника.
Сама письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (в ньому було багато ігор і пригод) і вказувала на те, що саме воно служило джерелом натхнення для її творчості. Батьки Астрід не тільки відчували глибоку прив'язаність один до одного та до дітей, а й не соромилися виявляти її, що було великою рідкістю у той час. Про особливі відносини в сім'ї письменниця з великою симпатією і ніжністю розказала в єдиній своїй книзі, не зверненій до дітей, — «Самуель Август із Севедсторпа і Ганна з Гюльта» (1975).
Астрід Еріксон, 1924
Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон почала працювати журналістом у місцевій газеті «Wimmerby Tidningen». Але через два роки (1926), не будучи заміжньою, вона завагітніла від головного редактора. Він запропонував їй одружитися, але вона відмовилася і, залишивши посаду молодшого репортера, переїхала до Стокгольма. Цей крок, як згадувала потім письменниця, був найвідважнішим і найпереломнішим у її подальшому житті. Вона зняла кімнату, почала вчитися на курсах машинопису та стенографії і водночас працювала. У Стокгольмі Астрід народила сина Ларса, але через свою невлаштованість, бідність і зайнятість, вона змушена була віддати його на виховання знайомій родині, що мешкала в Копенгагені.
Хоч заробляла вона небагато, але намагалася завжди відкладати хоч якісь гроші, щоби якнайчастіше відвідувати Ларса в Копенгагені на вихідні. Більшість часу доводилося проводити в потязі — в дорозі туди чи звідти. Їй довелося попрацювати на кількох роботах, які вона залишила з різних причин, а з останньої її просто звільнили: молода мама, не витримавши довгої розлуки із сином, нікого не попередила і поїхала до нього в Копенгаген.[4]
Врешті-решт їй таки вдалося забрати Ларса додому та залишити на своїх батьків — до тих пір, коли вона вже сама могла його утримувати в Стокгольмі.
Астрід влаштувалася секретаркою в Королівське товариство автомобілістів, шефом якого був Стюре Ліндґрен (1898—1952). У 1931 році вони одружилися. Через три роки Астрід народила дочку Карін, яка пізніше стала перекладачем.
Астрід Ліндґрен померла 28 січня 2002 року в 94-літньому віці.
