ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение:
Великий русский поэт и писатель Александр Сергеевич Пушкин написал роман "Дубровский". Но что он хотел сказать этим? Что передал. На эти вопросы у всех разные ответы. Кто-то может его считать коварным человеком, творящим зло. А другой скажет, что это человек, с искренне чистой душой, делавший все во имя любви.
Все же довести мою мысль до конца будет, увы, не просто!
Совершая такие поступки, как грабеж, разбой и даже убийство, всегда он следовал любви. Занимался он этим, за покойного отца, которого погубил хозяин всех тех людей, которым он отомстил. Далее, полюбивши молодую Марию Троекурову, увязался за ней. Остается лишь добавить, что я считаю мл. Дубровского героем, главным героем романа.
Главный герой повести А. С. Пушкина «Дубровский» — молодой барин, образ которого показан в развитии. Перед нашими глазами проходит целый ряд событий из жизни Владимира Дубровского, и постепенно мы узнаем о нем много нового.
Знакомимся мы с Владимиром в III главе и узнаем, что он «лишился матери с малолетства», почти не знал своего отца, с восьми лет воспитывался в Кадетском корпусе (закрытом военном училище для детей дворян) и «выпущен был корнетом в гвардию». Отец не жалел денег для его приличного содержания, и Владимир вел в Петербурге жизнь, принятую в его кругу: был расточителен, позволял себе роскошные прихоти, играл в карты и «входил в долги», не заботясь о будущем, надеясь рано или поздно найти богатую невесту. Но однажды он получил из дома письмо с тревожными известиями, и с этого дня жизнь его круто изменилась. Несмотря на то, что Владимир мало знал своего отца, он был к нему «романтически» привязан и готов был уйти ради него в отставку. Приехав домой, Владимир застал отца в плачевном состоянии, дела были запущены, и никто не смог дать ему нужные объяснения. Срок подачи апелляции закончился, и Кистеневка перешла Троекурову. Судейские, прибывшие «вводить во владение» нового барина, грубо и неуважительно вели себя по отношению к молодому Дубровскому. И тогда на его защиту выступили дворовые. Назревал бунт. Сам Владимир кипел от негодования, но, несмотря на свою молодость, обладал
рассудительностью, его уважали, к его мнению прислушивались. Ему удалось погасить первую вспышку негодования крестьян, но дальнейшие события вынудили его самого совершить поступки, которые вывели его на путь защитника угнетенных, народного мстителя.
