Нақыл сөздерде айтылған құндылықтарды рухани және материалдық деп жікте
​

Абай Кунанбаев (Ибрагим Кунанбаев) (1845 – 1904) – казахский писатель, поэт, композитор, общественный деятель.

Родился Ибрагим 29 июля 1845 года в Казахстане в аристократической семье феодала. Прозвище Абай в биографии Кунанбаева было получено еще в детстве от матери.

Получил хорошее образование – учился в семипалатенском медресе, а также в русской школе. Кунанбаев с юношеских лет увлекался литературой (русской, европейской), а также работами восточных ученых. Много сил в своей биографии Абай Кунанбаев приложил для сближения русской и казахской культур. Он взывал свой народ к изучению русского языка.

Среди стихотворений Кунанбаева важное место занимает борьба с социальной несправедливостью. Также биография поэта Абая Кунанбаева известна как новатора в поэзии. Именно Кунанбаев стал первым поэтом среди казахов, который использовал шестистишья и восьмистишья. Абай написал несколько поэм, больше полутора сотни стихотворений, выполнил более 50 переводов. Среди самых известных произведений писателя – поэма «Черное слово». Также в жизни Кунанбаева проявился незаурядный музыкальный талант – он стал автором нескольких популярных мелодий. Скончался великий писатель и деятель 23 июня 1904 года, подавленный смертью двоих сыновей.

Тіні забутих предків” М. Коцюбинського — один з най-поетичніших творів української літератури. Основою її став фольклор Гуцульщини, закарпатської частини України. Під час написання повісті Гуцульщина вже декілька століть були відірвана від України, там сформувався окремий діалект, своєрідні обряди, свій побут та традиції. Коцюбинський відкрин цей самородок для всієї країни, підкресливши у назві, що герої — це наші спільні предки, хоч і забуті нині.Герої повісті — Іван та Марічка, діти ворогуючих родів. Марічка на початку повісті — маленька дівчинка, що ласкою та добротою розтопила лід ворожості малого Іванка. Тендітна та довірлива, вона запала хлопчикові в душу. Марічка співає, обзиваючись співанками на гру Іванкової сопілки “як самичка до дикого голуба”. Ліс бринить її піснями, наче вона їх засіває.Іван — дев’ятнадцята дитина у родині — ріс, сприймаючи світ як казку, і казка відкривається йому. Уже в сім років він може розшукати помічне зілля, порозумітися із лісовим народом. Нерозривний зв’язок з природою, осмисленою у дусі гуцульської казки, зближує Івана та Марічку. Кохання народжується, росте разом з малими. З тринадцяти років Марічка віддається Іванові, радісно вірячи у вічність кохання.Але судилося інакше. Батько Івана гине, хлопець змушений іти у найми, лишаючи кохану. А коли повертається, живою вже її не застає: Марічка загинула у повінь. Іван не вірить, кидається її розшукувати, бачить тіло і ледве не втрачає розум. На шість років Іван зникає з очей односельців, шість років його душа намагається одужати. Іван таки повертається, намагається жити, як усі, одружується, господарює та зламати себе не може. Цільна натура не розуміє компромісного існування, кохання до першої і єдиної дівчини перемагає. Туга та сум тьмарять розум, відвертають Івана від людей, від жінки, приводять до загибелі.Твір Коцюбинського проникнутий своєрідною поезією Карпат, унікальним фольклором, фантастичною природою і своєрідним сприйняттям життя. Образи Івана і Марічки|ніі ічніші за шекспірівських Ромео та Джульєтту. Веронські коханці гинуть випадково, а гуцульські юнак та дівчина приречені долею, бо їх кохання надто повне, самодостатнє, воно більше за життя. Розлучає їх та сама казка, що звела: Марічку зносить ріка, а Івана занапащає нявка, що прийняла образ Марічки.