Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком, згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша.
Объяснение:
Пролог уводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти, містить у зародку вияви всіх конфліктів, реалізованих у драмі. Композиційну роль у творі відіграють картини природи. Сюжет твору становить історія кохання Мавки й Лукаша. Пори року змінюються відповідно до розвитку почуттів Мавки й Лукаша: провесна — пробудження кохання; весна— його розквіт; пізнє літо — зрада Лукаша (відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання); осінь-зима — смерть Лукаша, але миттєвості весни символізують перемогу над смертю і поєднання душ закоханих; у такий б авторка підкреслює також і багатогранний зв’язок людини й природи.
Особливість сюжетної побудови «Лісової пісні» виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації (Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину; його вибір штовхає Мавку в обійми «Того, що в скалі сидить») події не йдуть на спад — третя дія («пізня осінь») виявляє колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш перетворюється на вовкулаку і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши її на вербу.
ответ писала очень долго)
Объяснение:
В произведении «Мертвые души» повествование ведется от лица некоего автора. Он выступает как бы в качестве лирического героя. В какой-то степени автор выражает мысли самого Н.В. Гоголя. Речь автора тесно переплетается с образами персонажей, поэтому иногда сложно понять, где же слова самого автора.
На протяжении всей поэмы автор насмехается над всем происходящим, над персонажами и даже над читателями. Он как бы находится в стороне и наблюдает за всем. Автор как тень следует за Чичиковым и не упустит случая отпустить пару шуток в его адрес. Он иронизирует по поводу жизней всех персонажей и умеет тонко намекнуть на их ничтожность.
Автор, как и сам Гоголь – свободный странник. Он выступает в образе идеального человека, имеющего право судить о других людях. С одной стороны он серьезно говорит о недостатках того или иного персонажа, а с другой стороны чувствуется его ирония.
Он смотрит на всех свысока и высказывает свою точку зрения в любой ситуации. Иногда его философские размышления занимают достаточное место в поэме. Он анализирует и как будто ведет разговор с читателем. Такой прием, на мой взгляд, является удачным, так как автор располагает к себе, ему хочется верить.
В поэме автор является отдельным целостным персонажем. У него своя судьба, биография, своя система ценностей и принципов. Он умело подмечает недостатки других и при этом относится ко всему с юмором. С образа автора писатель высказывает свое отношение к происходящему в стране на тот момент.
