Народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях (тепер Літинського району Вінницької області) у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска.
У дев’ять років, його віддали до школи. Михайла одразу прийняли до другого класу, оскільки добре читав.
Після закінчення початкової сільської школи вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів. Потім майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі.
У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту.
У 1936 році було надруковано його перші поезії.
До 1939 вчителював у селах Київщини.
1939 року в перші дні війни він був мобілізований до Червоної армії, став учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений.
З 1944 був військовим кореспондентом, працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» (1942); в 1943 році — в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського.
У 1949 році був опублікований роман про українське село «Велика рідня». У романах Стельмах «Дума про тебе» та «Чотири броди» (1978) вперше заговорив про український голодомор 1932-1933 р. А враження воєнних років було пізніше описано Стельмахом в романах «Велика рідня», «Правда і кривда».
Після війни, на за поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1953 роки). Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-9 скликань, був заступником голови Ради Національностей.
У 1963 році Михайло Стельмах почав працювати над повістю — «Гуси-лебеді летять», що розповідала про його дитинство. А у 1966 році з’явилася ще одна автобіографічна повість — «Щедрий вечір».
1972 – був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Помер 27 вересня 1983 у Києві. Похований на Байковому цвинтарі
ответ: План
1)Разговор Городничего и Анны Андреевны о родстве с вельможей
2)Надежды на будущее супружеской четы
3)Купцы намереваются жаловаться ревизору на Городничего
4)Городничий говорит о ревизоре, как о зяте
5)Судья Ляпкин-Тяпкин поздравляет семью Городничего
6)Городничий принимает поздравления от Люлюкова и Коробкина
7)Поздравление Бобчинского и Добчинского
8)Поздравление Хлопова и его супруги
9)Почтмейстер Шпекин объявляет, что за ревизора приняли другого человека
10)Письмо от Хлестакова Тряпичкину
11)Немая сцена
