Дік Сенд — сирота, виховувався в дитячому будинку. Навіть ім’я він одержав на честь жалісливого перехожого, котрий його знайшов, а прізвище йому дали на згадку про місце, де його знайшли. Хлопчик був розумним, у чотири роки вже вмів читати, писати і рахувати. У вісім років він пішов юнгою на корабель, де так добре себе зарекомендував, що капітан Хелл познайомив його з власником судна Велдоном, і той віддав хлопця до школи.
У п’ятнадцять років Дік ступив на палубу одного з кращих кораблів Велдона «Пілігрим» новачком-матросом. Він виявився дуже вправним моряком, розумним, тому коли капітан вирушив на полювання за китом, то доручив корабель саме Діку Сенду.
Трапилося нещастя: капітан разом із моряками у шлюпці загинув. І Дік бере усю відповідальність за життя команди й пасажирів на себе. Йому довелося пережити і катастрофу судна, і жорстокий обман Негору, і страшну подорож по африканських джунглях та болотах. Але він мало думав про себе, уболіваючи за долю місіс Велдон, маленького Джека та інших своїх друзів. Кмітливість, витривалість, мужність і відповідальність, а також добрий друг до Дікові врятувати себе й інших.
Думаю, да. Так как данная сцена полностью совпадает, о том, как крестьяне пришли и как их прогнали от подъезда так и не дав им возможности рассказать о причине своего визита. "Раз я видел, сюда мужики подошли, Деревенские русские люди на церковь и стали вдали, Свесив русые головы к груди; Показался швейцар. "Допусти",- говорят С выраженьем надежды и муки. Он гостей оглядел: некрасивы на взгляд! Загорелые лица и руки, Армячишка худой на плечах, По котомке на спинах согнутых, Крест на шее и кровь на ногах, В самодельные лапти обутых (Знать, брели-то долгонько они Из каких-нибудь дальних губерний). Кто-то крикнул швейцару: "Гони! Наш не любит оборванной черни!" И захлопнулась дверь. Постояв, Развязали кошли пилигримы, Но швейцар не пустил, скудной лепты не взяв, И пошли они, солнцем палимы, Повторяя: "Суди его бог!", Разводя безнадежно руками, И, покуда я видеть их мог, С непокрытыми шли головами..."
И какое это сильное впечатление произвело на Некрасова, как стало ему обидно и горько за крестьян. Он обращается к владельцу этого дома:
"Пробудись! Есть еще наслаждение: Вороти их! в тебе их Но счастливые глухи к добру... Не страшат тебя громы небесные, А земные ты держишь в руках, И несут эти люди безвестные Неисходное горе в сердцах. Что тебе эта скорбь вопиющая, Что тебе этот бедный народ?
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
