Повість «Сліпий музикант» , написана в 1886 році, дає відповідь головне питання людського життя "що є щастя? "
"Людина створена для щастя", але щасливим не створений. Чи буде людина щаслива, це залежить від нього самого, від його розуміння щастя і від його зусиль. Цьому вчить повість» Сліпий музикант".
Дитина народилася сліпою. Страшне нещастя, найстрашніше, яке тільки може бути. І так як його сліпота невиліковна, Петро Попельський, здавалося, приречений на нещасне життя.
"Моє життя наповнене однією сліпотою", - говорить він. - Ніхто не винен, але я нещасніший за всякого жебрака» . Він став злим і дратівливим егоїстом. » Та сама рука, яка позбавила мене зору, коли я ще не народився, і вжила в мене цю злобу... " фізична сліпота з'єдналася зі сліпотою духовної, коли людина нічого не бачить і не хоче бачити, крім себе.
Але Петро прозрів. Він не став зрячим, але перестав відчувати себе нещасним. Цьому допоміг Дядько Максим, Старий боєць, який знав, що справжнє життя
Описания природы автор вводит, оттеняя настроение героев. Холодный вечерний дождь соответствует настроению рассказчика, замирающего от тревоги и холода — внутреннего холода.
Степь «выжженная», окно в поезде «мутное», дороги «пыльные», равнины «нагие», «с курганами и могильниками», солнце «нестерпимое», небо — «пыльная туча»... Так воспринимать природу можно только в состоянии депрессии и мутного, не проходящего беспокойства.
Когда рассказчик пишет о том, что солнце было «сильно, чисто и радостно», героини рядом нет, она ещё спит. Туман тогда становится «душистым», снежные горы «сияют предвечной белизной». Показательно, что, не в силах сопротивляться великолепию закатов, героиня закрывала лицо и плакала, потому что якобы не хотела возвращаться в Москву. На самом деле она не хотела умиротвориться и насладиться прекрасными пейзажами, не хотела отдыхать и радоваться жизни, поэтому и вызывала в памяти самые безрадостные картины, заранее горюя о будущем и тем самым программируя его.
Постепенно героиня подпадала под непрерывный поток чистых и сильных впечатлений, заслоняющих собой желание упиваться страхом, она уже не пряталась от красоты, но и тогда плакала, правда «радостно»
Объяснение:
