Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
Домовенок-Кузя
В маленьком доме за печкой жил домовенок Кузя,с большими черными глазками, с коричневыми волосами, и с неумытым веснушками лицом.Он некогда не унывал и всегда был позитивном настроение.Вствал он рано хозяев дома и гулял по всему дому бывало он дразнил кота мурку ухватившись за его хвост и так целый день,поет песенки с воробьями,или обедает с мышками.Однажды домовенок Кузя как обычно встал рано и услышал что кто то или что то стучит по крышам Кузя решил проверить что это и он осторожно что бы никого не разбудить подошел к окну и взглянул.Он впервые видел дождь и из за чего боялся слишком близко подоити к стеклуи если и подходил то и отпрыгивал от страха выпучив глаза,минут через пять Кузе стало грустно ведь казалось будто дождик плачет. Он решил выити на улицу и спросить почему он плачет ему очень хотелось дождичку, но самостоятельно дверь он открыть не сможет и решил выити на улицу через окно.К счастью окно было открыто подул резкий ветер,спящему кот Мурка проснулся и огляделся увидев домовенка он хотел на него но не успел Кузя выпрыгнул на улицу и довольный показал коту язык, но радовался он недолго огромные капли стучали по его голове и было очень холодно и он укрылся под цветком.И громко крикнул дождику"Дождик почему ты грустишь?" ответа он не услышал и огорчился,а дождь лил и лил беспощадно на мокрого домовенка скоро он до шей застрял в воде и понял что ему лучше залезть на цветочек, но воды становилось куда больше и маленькая лужица казалось ему морем, из листиков он смастерил небольшую лодку и залез в него и начал плыть к двери лодка начала тонуть и Кузя с трудом добрался до дома влез в окно и мокрый дрожащий от холода он прижался к печке чтобы согреться.Со временем дождик прекратился, хозяины проснулись и пошли на работу а Кузя радовался что дождь прекратился и облака перестали плакать, и довольный пошел навестить воробьев и спеть с ними песенку и рассказать им про дождик.
Объяснение:
