Небайдужість Тараса Шевченка до долі України, осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу найточніше передано в рядку
1. «Та неоднаково мені, // Як Україну злії люде // Присплять...»
2. «В неволі виріс між чужими // І, неоплаканий своїми, // В неволі, плачучи,
умру»​