Объяснение:
Античність – це доба цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. В ті часи були закладені основи майбутньої європейської цивілізації. Розвинулися ремесла та техніка, науки та мистецтво.
Архимедом були закладені основи фізики, Гіппократом – медицини. Піфагором – основи математики, а Евклідом, зокрема – геометрії. Розвинулося мистецтво риторики (Демосфен, Цицерон). Були закладені основи також гуманітарних наук – соціології, політології, філософії (Платон, Аристотель). Роботи античних географів також дали наступним поколінням цінні відомості з приводу світоустрою.
В античності суспільство вперше винайшло демократичну форму державного устрою, визначило статус, права та обов`язки громадянина грецького полісу чи римської республіки. З’явився інститут виборів політиків в органи влади.
Мистецтво античності базувалося в першу чергу на міфології. Давні греки та давні римляни були політеїстами, тобто, вірили у велику кількість різноманітних богів та напівбогів. Боги давньогрецького пантеону – це Зевс, Гера, Гефест, Гермес, Афродіта, Афіна, Артеміда, Арес, Аполлон та інші. Давні римляни вірили фактично в тих же самих богів, тільки називали їх по-іншому: Юпітер, Юнона, Венера, Меркурій, Марс…
Міфи, пригоди людей та богів стали темою античної скульптури, античної архітектури, а також античної літератури (Гомер, Софокл, Аристофан). В добу античності розвинулося театральне мистецтво, для якого драматурги писали п`єси, трагедії та комедії.
Найвищими цінностями античної культури були земна краса та гармонія: природи, мистецтва, людського тіла. Недарма, в античному суспільстві так розвинулася фізична культура, спортивні тренування. Мистецтво та література античності намагалися в першу чергу відтворити цю красу та гармонію. Античність оспівала культ моральності, шляхетності, правильної поведінки, які ведуть людину до гармонії фізичної та духовної досконалості.
Ідеал людини полягає насамперед у доброчинності. "Чеснота є свідомо вибраним складом (душі), що проявляється у володінні серединою стосовно нас, причому визначеної таким судженням, якої визначить її розважлива людина. Серединою володіють між двома (видами) порочності, один з яких - від надлишку, іншої - від недоліку "6. Нелегко знайти належну середину в почуттях і вчинках, набагато легше стати порочним. Важко бути доброчесним: "Недарма досконалість і рідка, і похвальна, і прекрасна". Мало досконалих людей і багато посередніх.
