I. Повесть-притча Антуана де Сент-Экзюпери «Маленький принц» — поэтическая сказка о смысле и цели жизни. (Она написана не только для детей, но и д ля взрослых. Эта книга об уважении к людям, ответственности перед человечеством, она утверждает, что есть только одна подлинная ценность — это связь человека с человеком.)
II. Выражение в повести взгляда Экзюпери на законы, царящие в современном ему обществе. (Холодному, будничному миру королей, дельцов, честолюбцев, деляг и пьяниц, занятых никому не нужными делами, писатель противопоставляет положительные ценности: любовь, дружбу, доброту, человечность, понимание и отзывчивость, воплощенные в образах мудрого Лиса, летчика, Маленького принца.)
1. Жизнь взрослых людей неправильна с точки зрения Маленького принца. (Она суетна и неинтересна. У них нет бескорыстной привязанности. Везде трезвый, холодный расчет, взрослые перестали понимать, что такое жизнь на самом деле.
Бросаются из одной крайности в другую, сами не понимая, чего ищут. Ведут постоянные войны, тиранят других.)
2. Забота о нашем общем доме — планете Земля — обязанность каждого человека. (Человек должен любить свою землю, украшать, преобразовывать ее своим трудом.)
3. Уроки нравственности Маленького принца. (Люди должны любить и заботиться друг о друге, не забывать друзей и тех, кого они «приручили», уметь видеть не глазами, а сердцем, верить в торжество добра над злом, разума над ограниченностью.)
4. ответственность за других, за все, что происходит в мире, — главное, что отличает человека от других существ, живущих на земле. (Человек ответствен за мир и счастье на голубой планете Земля, за ее будущее и за будущее всех на ней живущих.)
III. «Маленький принц» — детская сказка для взрослых. (Она призывает к добру, воспевает подлинную красоту мира и человечность пробудить в душе самое лучшее, светлое.)
Объяснение:
Проблема статусу української мови в нашій державі завжди була і зараз залишається напрочуд актуальною. В історії України нараховується чимало спроб популяризації й утвердження вітчизняної мови. Та, на жаль, більшість з них виявились просто неефективними або ж політично заангажованими, тому і не мали належного бажаного результату. Чесно кажучи, мене це відверто дивує, адже я вважаю, що українська мова має популяризуватися самими українцями, а не навпаки, викликати в них спротив. Мабуть, так само, як і я, майже сто років тому дивувався Микола Куліш і навіть написав відому і в наш час комедійну п’єсу «Мина Мазайло».
У «Мині Мазайло» видатний драматург двадцятого століття Куліш зумів майстерно передати всі тонкощі процесу українізації суспільства минулого століття. Виникає логічне запитання: чому п’єса про таке далеке й забуте залишається і досі актуальною й популярною? Відповідь проста: Україна і зараз стоїть на порозі змін, адже після подій недавнього минулого — революція Гідності, ми показали світу своє власне «я», тим самим і завоювали міжнародний авторитет, але для того, щоб його утримати, прояв самодостатності все ж повинен бути не короткочасним і не епізодичним, а постійним, а найкраще він проявляється в любові до всього народного, самобутнього та, звичайно, у повазі до рідної мови. Тому зараз ми ігаємо дивний процес — суспільство поділяється на два табори: прибічники й активні противники сучасної українізації. Така ж сама ситуація описана і в комедії «Мина Мазайло», але там розкол стався не в суспільстві, а в конкретній родині. Голова сімейства Мазайлів Мина вважає, що причиною його життєвих бід і негараздів є його українське коріння, а зокрема, немилозвучне прізвище: «Двадцять три роки носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!». Смішно навіть читати епізоди, у яких сім’я намагається обрати більш привабливе, мелодійне прізвище, але виходить щось не зовсім путяще, наприклад, «деМазе», «Мазенський», «фонМазен» чи «Мазеленський». Та не тільки старший Мазайло виявився ненависником українського, нелюбов до всього народного була і у його дочки Рини, і у дружини Килини, і у незамінної своячки з Курська Мотрони Розторгуєвої, яка вважала, що «прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Єдиним у сім’ї, хто не піддався загальним настроям і не тільки зберіг любов до української мови, а й зумів українізувати свою кохану Уляну, був син Мазайла Мокій. Мока — один з небагатьох, хто залишився українцем не тільки на словах, а й своїй душі. Його захоплення усім українським видно в бажанні змінити прізвище на винятково українське Мазайло-Квач, у щирій зацікавленості вітчизняною історією, у розумінні й відчутті багатогранності рідної мови. Зрозуміло, що Мокій не став перешкодою на шляху до зміни родинного прізвища. Мазайли все ж стали Мазєніними. Але навіть після таких кардинальних змін усі біди, які Мина приписував своєму українському корінню, не забули про нього: за систематичний і зловмисний опір українізації його було звільнено з посади.
Тож сучасному поколінню слід звернути свою увагу на цей шедевр минулого століття, адже він доступно пояснює, що може статися з тими, хто зневажає своє рідне, українське.
Объяснение:
