Леся Анастасіївна Вороніна народилася 21 березня 1955 року в Києві.
У 1979 році закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ). За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах.
Подорожувала Україною автостопом та Польщею на байдарках. Дружина Євгена Гуцала. З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».
З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник”.
Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та ін.)
Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик». Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з’являлися на сторінках журналу «Соняшник».
Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня) 1827 на Полтавщині у селі Веселий Поділ Хорольського повіту в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув дома за до матері, яка у 7 років навчила його читати, а пан Родзянко у якого служив батько давав йому уроки арифметики.
В 1840р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847).
До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».
Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. Учнем Глібова був Петро Косач (батько Лесі Українки).
Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі “Основа“, що з 1861 p. виходив у Петербурзі.
1861 pоку письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд.
Глібов відомий як байкар, перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром.
Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається до Чернігова та деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей
Помер 10 листопада 1893 р. в Чернігові
Назва: Живопис Шевченка на засланні: шедевр стійкості й надії
Вступ:
Видатний український поет і художник Тарас Шевченко створив численні твори, у яких відобразилася його глибока любов до Батьківщини, непохитна відданість боротьбі за свободу і справедливість. Серед його видатних творінь одна картина виділяється як свідчення його стійкості та витривалості духу його народу – «Картина Шевченка на засланні». Цей захоплюючий твір узагальнює досвід художника під час його вигнання та глибокі емоції, які він відчував у той неспокійний час.
опис:
Картина Шевченка на засланні, написана під час його заслання в ХІХ столітті, зображує глибоко гостру сцену, яка відображає суть його почуттів і тяжке становище його народу. На картині зображено безлюдний пейзаж, що символізує фізичну та душевну ізоляцію, яку пережив Шевченко під час вимушеної розлуки з батьківщиною. Кольори, обрані художником, приглушені, передають відчуття меланхолії та туги.
На передньому плані картини бачимо постать, імовірно, самого Шевченка, яка високо стоїть серед безпліддя. Його погляд спрямований вдалину, виявляючи суміш рішучості, смутку та надії. Майстерна робота пензля художника відтворює глибину емоцій в його очах, дозволяючи глядачеві з’єднатися з його боротьбою та почуттям туги за батьківщиною.
Коли ми переходимо поглядом углиб картини, нас приваблює напівзруйнований котедж посередині. Його розвалені стіни та розбиті вікна розповідають історію труднощів і зневаги, віддзеркалюючи тяжке становище українського народу, який зазнав утисків і маргіналізації. Незважаючи на негаразди, ознаки життя зберігаються. Паросток, що виривається з потрісканої землі, і самотня пташка, що сидить на сусідній гілці, символізують незмінний дух стійкості та надії, які прагнув передати Шевченко.
На тлі картини відкривається величезне відкрите небо. Хмари здаються важкими та похмурими, натякаючи на тягар власного Шевченка та гнітючу атмосферу, яка його оточувала. Проте розрив хмар відкриває промінь сонця, кидаючи ніжне сяйво на краєвид. Цей промінь світла є маяком надії, уособлюючи непохитну віру Шевченка в кінцеве торжество свободи і справедливості.
Символізм пронизує «Картину на засланні» Шевченка, що робить її справді глибоким художнім твором. Безлюдний краєвид відображає ізольованість і труднощі заслання, а постать самого Шевченка виступає як символ стійкості та непокори. Напівзруйнована хата служить метафорою страждань українського народу, а паросток і птах — його живий дух. Контраст між важкими хмарами та сонячним промінням уособлює вічну надію на світле майбутнє.
висновок:
Картина Шевченка на засланні — це не просто візуальний шедевр; це глибоке вираження стійкості митця та стійкості українського народу перед обличчям лиха. За до символіки Шевченко вловлює тугу, смуток і надію, якими пройнятий досвід заслання. Ця картина є свідченням непохитної відданості Шевченка своїй Батьківщині, своєму народу, загальнолюдській боротьбі за волю. Спадщина Шевченка продовжує жити завдяки його мистецтву, надихаючи прийдешні покоління його посланням стійкості, надії та непохитного прагнення до справедливості.
Мій старенький твір
