Несмотря на православие, казацкий быт часто был наполнен суевериями, пришедшими от языческих народов. Впрочем, некоторые суеверия были прочно связаны с военным бытом казаков. Ночью опасались выходить из дому, поднимать предметы с земли, в горах опасались вихрей.
Но если смерть все же приходила, то казак должен был принять ее смело, веруя в Христа и надеясь на его милость. Умирающего казака должен был причастить священник, а у староверов это делали монахи, обрядчики или уставники. Если казак умирал без последнего причастия, это считалось несчастьем, а семье покойного следовало делать добрые дела и устраивать молебны в течение 40 дней, пока решается посмертная участь казацкой души.
“Дитина мала двадцять з чимось літ і рівно сажень зросту”. "засмаглі щоки, що блищали вогнем”; “оксамитові брови”, вигнуті “смелою дугою”; “ясністю виблискували очі”, а “вуса лоснились, як шовк”; “в рисах обличчя світилося” багато ніжності.
“був беручкіший до науки й опановував її легше”. “був меткіший од свого брата”. Андрій з братом “стали помітними поміж іншими козаками своїм завзяттям та вдатністю у всьому”, “моторно і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії” тощо. “він не знав, що то значить обмірковувати, зважувати чи заздалегідь міряти свої й чужі сили”.
