Следует заметить, что Борис Пастернак и Владимир Маяковский были русскими поэтами-футуристами. В литературе футуристов интересовало не столько содержание, сколько форма сти-хосложения. Они придумывали новые слова, использовали вульгарную лексику, профессиональ-ный жаргон, язык документа, плаката и афиш.
Но свои стихи поэты писали в разной манере. Борис Пастернак был известен как поэт-символист. Его стихи более мягкие, лиричны, насыщены символами и образами. Как, например, образ летнего месяца. Этот образ - интрига, тайна, мистика. В доме живет таинственное существо, которое никто не видел, но от проделок которого уже все успели устать. Начинаешь верить авто-ру, что это существо – домовой. Но тут поэт признается, что речь идет о летнем месяце – июле. Именно его Б. Пастернак наделяет чертами живого существа. Существа очень шумного, шаловли-вого и ветреного. Хотя в строчках стихотворения чувствуется любовь автора к своему герою.
А вот Владимир Маяковский творил в более жесткой, революционной манере. Кроме того, Маяковский не признавал традиционные стихотворные размеры, он придумывал для своих стихов ритм. В сюжете стихотворения использовано фантастическое событие: в гости к поэту на чай приходит солнце. То есть В.Маяковский также наделяет своего героя чертами живого человека, но не как у Б. Пастернака – таинственного и бесшабашного, а человека-труженика. С ним поэт ведет себя как с товарищем с которым он, плечо к плечу трудится над общим делом. У них даже общий девиз и одна цель: для солнца лить солнечный свет, а для поэта – свой свет, стихами.
Відповідь:
Грушницький – герой глави “Княжна Мері”. Він представляється читачеві як юнкер, який, перебуваючи на Кавказьких водах, видає себе за розжалуваного в солдати офіцера. Грушницкий бажає грати роль особливої людини – він наполегливо одягається в стару солдатську шинель, старанно грає роль страждальця, якого несправедливо вивели з першого Ешалону військових. Грушницький спочатку був задіяний як один з персонажів любовного трикутника “Грушницький – Мері – Печорін”, що виконує роль першого коханого, але відтисненого потім на рівень невдачливого суперника. Справа не обійшлося без гри Печоріна – він і розповів дівчині про порожнечу суперника, його незначність, в результаті чого Мері перестає бачити в ньому бажаного гостя, і вважає його набридливим співрозмовником. Що стосується характеру та особистісних якостей, Грушницький – самозакоханий і не такий вже і розумний персонаж. Він вибирає для себе маску трагічної таємничості, живучи модними звичками і уявленнями сучасників. Грушницький є слабкою натурою, його гру легко викрити, що і довів Печорін. Марнославний герой не може змиритися з поразкою і мстить кривдникові, зближуючись з сумнівною компанією і розпускаючи брудні чутки про суперника. Про велику підлість цього персонажа говорить вчинок його і його зграї напередодні дуелі: вони залишають пістолет Печоріна незарядженим і надіються втілити свій мерзенний план. Фінал: Грушницкого вбивають, княжна Мері переживає духовну драму, Печорін не розуміє, перемога це чи поразка. Грушницький тут є певним антиподом Печоріна, його “кривим дзеркалом”
Джерело: https://dovidka.biz.ua/geroy-nashogo-chasu-obraz-grushnitskogo/
Пояснення:
